Аліна була старшою сестрою у родині. Мама з татом постійно бігали навколо її молодших сестер Віки та Олени, а на Аліну якось не зважали. Тоді дівчина зрозуміла фразу “все найкраще – молодшим”. Гарні сукні, солодощі, телефони, іграшки – то все отримували Віка та Олена просто так. Ну бо батьки їх любили. Хоча між дівчатами була не дуже велика різниця, Аліна всього на 5 років старша за них.
Часто дівчині здавалося, що вона чужа серед своїх. На батьківські збори чи шкільні свята батьки не приходили. Їх максимум – це сухо похвалити Аліну і все. Тільки дідусь Дмитро приділяв увагу Аліні. Дівчинка любила ходити після школи до дідуся, робити з ним уроки, гратися. Він навіть навчив її грати у шахи та підтягнув по англійській мові, бо сам колись працював закордоном.
– Вчися дитино, бо вчитися треба! Хто написав цей вірш?
– Володимир Масляк, ти вже мене двічі питав вчора.
– Молодець!
Так дідусь Дмитро заміняв Алінці батьків та сестер. Дівчині було з ним дуже весело, він багато розповідав історію України, географію, допомагав з уроками. Якби не дідусь – то Аліна точно б не закінчила школу з золотою медаллю.
Через декілька років, коли вже Аліна закінчила університет та жила окремо, батьки віддали одну квартиру Вікторії. Мовляв, їй треба мати вже власне житло. А про Аліну ніхто не подумав. Раз дівчина підслухала, як мама казала, що дідова квартира має перейти Оленці у спадок.
Добре, що дівчина заробляла достатньо грошей та купила собі невелику двокімнатну квартиру. Правда, ще залишилося декілька платежів віддати за кредит та купити меблі. Бо у кімнаті було тільки невелике ліжко, столик та крісло. Навіть шафу для одягу не встигла купити, тому речі тримала у валізах.
Якось до неї на роботі підійшов Олексій – хороший хлопець, співробітник. Він якраз стажував Аліну, коли вона тільки прийшла до них на роботу.
– Привіт. Можна тебе дещо запитати?
– Ну, кажи.
– Словом, мене господар з квартири хоче виселяти, ще й контракт закінчується. Я поки не можу знайти собі житло для оренди, бо то район поганий, то ціни космічні. Можна я в тебе тиждень поживу?
– Але ж у мене нема навіть дивану.
– Я куплю матрац. Будь ласка, врятуй, бо я на вокзалі тоді ночуватиму.
– Добре. Але щоб про це ніхто не дізнався! Не хочу, аби про нас пліткували
Олексій виявився досить таким гарним сусідом. Щоранку готував Аліні смачну яєшню та каву, мив посуд. Допоміг відремонтувати кран на кухні, перетягнути шафу, яку дівчина купила собі в кімнату. От не вистачало їй такого сильного чоловічого плеча!
Якось Аліна приходить з роботи – а на кухні дідусь та Олексій, чаюють.
– О, привіт!
– Привіт, внучко. А чому ти не кажеш, що такого кавалера маєш?
– Та ну тебе діду. Який то кавалер? Так, сусід-помічник, він мені кран полагодив та шафу зремонтував.
– Файно, файно. Ну а весілля коли? – захихотів дідо.
– Не смішно. Олексій просто мій сусід. А ти чому приїхав?
– А в мене наступного тижня ювілей, 80 років. От, запрошення привіз. Але треба було ще місце для Олексія замовити.
Аліна не знала, що за трюк влаштує дідусь на своєму ювілеї. От приїхали гості, батьки як завжди при параді та сестри біля них крутяться. Дідусь посадив Олексія та Аліну біля себе.
От вже гості хочуть випити та іменник промовив тост:
– Сьогодні хочу підняти цей келих не за себе, а за моїх онучок. Ви ж знаєте, що я люблю своїх дівчаток. Але от хочу зробити вам сюрприз. Хто перший вийде заміж – тому й моя квартира. Може, хоть так я правнуків дочекаюся!
Віка одразу насупилася, адже розійшлася зі своїм хлопцем. А якби знала про такий дарунок долі – то ще б потягнула з ним рік. В Олени аж очі загорілися і вона почала телефонувати всім своїм друзям одразу за столом. Не соромилася нікому по телефону розповідати про плани на квартиру.
Тільки Аліна одне попросила у дідуся – віддати його велику бібліотеку. Там є українські письменники, англійські, німецькі. Гріх буде втратити такий скарб.
– Слухай, я розумію, що ідея погана, але.. – сказав вдома Олексій.
– Хочеш зі мною одружитися? Через квартиру, так?
– Ні. Просто дивися – тобі буде дідусева квартира. Вона ж більша та краща.
– І?
– А я переїду на твою ту двокімнатну, буду її орендувати. Так ти точно виграєш. Борги швидко віддаси, і я буду за квартирою слідкувати. Ну і твоєму дідові буде приємно. Все-таки, він мене знає!
Аліна задумалася. З одного боку, вона не хотіла брати участь у такій афері заради квартири. Але розуміла, що план Олексія дієвий – буде мати дві квартири, швидко погасить кредит та матиме спокій. Та й хотіла дуже діда потішити. Навіть, якщо це буде не справжній шлюб.
Олексій та Аліна розписалися, до РАЦСу запросили тільки дідуся та найближчих друзів. Батьки та сестри, як завжди, були зайняті та не змогли приїхати.
І здавалося, що тоді між Аліною та Олексієм виникли справжні почуття. Стали жити не просто як сусіди, а як чоловік та жінка. От зранку Аліна прокинеться – а її Олексій цілує, обіймає, приготує каву, знову поцілує та обійме.
– Знаєш, я ще в перший день за тобою бігав, як цуцик. І от коли твій дідо сказав за квартиру – то я подумав, що це мій шанс.
– То виявляється, ти не через квартиру зі мною?
– А як я інакше міг з тобою одружитися? – сміється Олексій.
Але через три місяці дідуся не стало, серце. Тоді всі родичі зібралися на поминки. Найбільше нотаріуса чекали батьки та сестри – кортіло дізнатися, кому ж дістанеться спадок. Нотаріус розгорнув папери та заявив, що квартира… залишається онуці Аліні:
– Все майно я віддаю онуці Аліні. Вдячний їй за ті моменти, які ми провели разом. І дуже щасливий, що вона нарешті знайшла своє кохання.
Тоді батьки та сестри напали, як стерв’ятники, на Аліну. Мовляв, це вона всю аферу продумала та навіть дала нотаріусу хабаря, аби той квартиру переписав на неї.
– Ото ти погань нещасна, навмисне таку аферу придумала! Не думала, що вчиниш так з рідними! – дорікала мама.
– А знаєш, я від самого початку знав, що дідо на тебе квартиру перепише, – сказав Олексій ввечері, коли Аліна робила чай у дідусевій квартирі.
– Як?
– А тоді, коли ти прийшла додому. Ми до того розговорилися. Я зізнався дідові у почуттях до тебе. І він вигадав так аферу, аби нас поженити. Квартиру він і так планував тільки тобі залишити. Так сказати, підштовхнув мене на перший крок.
– Ну ви і аферисти! – розсміялася Аліна.
Через рік у них народився син – назвали Дмитриком. На честь дідуся. От якби не він, то Аліна точно ніколи б не зустріла своє справжнє кохання!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!