Сина свого я виховувала сама, бо батько його здимів, як тільки про вагітність мою дізнався. Бачте, не нагулявся ще, не готовий до дітей. Але мені до того гуляки діла не було, мені треба було Сашка на ноги ставити.
Важко одній з дитиною управлятися… Ні тобі підтримки, ні допомоги якоїсь. Гребешся ото сама і не видно тим клопотам ні кінця ні краю.
Я знала, що Саша точно хорошою людиною виросте. От тільки боялась, що не вистачає йому таки батька. Не раз бачила маминих синочків, яких від спідниці відірвати не можна… Не хотілось дуже, щоб і мій таким став.
Коли стукнуло синові 15 – відправила я його в інше місто навчатись. Там після 9 класу програма не дуже важка, знала, що він справиться.
Спочатку Сашко щотижня додому на автобусах добирався, потім почав раз в місяць приїжджати. А як до повноліття діло дійшло – геть про мене забув. Лиш телефонував раз на тиждень.
Але я на те не сердилась: хіба ж я не була молодою?
Та якось сказав син, що приїде в гості. І попросив ще, аби я нікого не кликала до нас у цей день. Навіть найближчих друзів. Я так і зробила, бо думала, що він дівчину привезе мені свою показати.
А зайшов мій синочок з дитиною на руках…
– Сашко, а це ще як розуміти? – ледь не посивіла я на місці. – Це чия дитина?!
– Моя. Моя дитина, мамо, – відповів син без вагань.
– Оце так приїхали! Я тебе навчатись відправила, а ти вже, бачу, скрізь встиг! Де мати? Її батьки знають? – розізлилась я.
– Не знає ніхто. Там взагалі ситуація складна… Я в гуртожитку з дівчиною познайомився, яка вже вагітна була. Батьків у неї немає, родичів вона не знає своїх. У тітки жила якийсь час, але й та померла. І так мені її шкода стало, мамо… Що я пообіцяв її за дружину взяти. Воно одно впиралась, віджартовувалась. Мовляв, не хоче життя мені псувати. А під час пологів її не стало… Чи крові багато втратила, чи щось не так пішло – не знаю. От я дитину і забрав собі. На виховання.
– А це законно взагалі? – єдине, що змогла видавити із себе я.
– Ага. Я перед самими пологами її таки в ДРАЦС заманив. І записана вона як Вікторія Олександрівна. Моя донечка.
Люди всі ці роки що тільки не говорили позаочі – і що я нагуляла, і що мій Сашко дівці якійсь дитину зробив. Оббріхували нас з усіх сторін. Але ми на те уваги не звертали.
Зовсім скоро моїй онучці буде 7 років. Сашко і Надя, невістка моя, чекають ще одну дитинку.
Я ледь сльози стримувала, як про вагітність дізналась! Так боялась, що чоловічої руки у вихованні сина не вистачає. А він виріс таким мужнім, що будь-який здоровий дядько позаздрить! Та ще й дружину собі знайшов золоту…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як би ви вчинили на місці матері?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!