Я не могла повірити в те, що мені скоро виповниться 40 років.
Тиждень перед Днем народження не могла собі місця знайти, накручувала себе, годинами стояла біля дзеркала намацуючи нові зморшки на обличчі.
– Наталочко, та не хвилюйся ти так! Ти дуже молодо виглядаєш. Майже не змінилася з того часу, як я тебе зустрів, — заспокоював мене коханий чоловік.
Назар завжди був для мене найбільшою розрадою і підтримкою. Ми разом ще зі школи.
Коли мені виповнилося 18 років, я завагітніла. Дуже переживала, що наречений мене покине, відмовиться від мене, але не так все сталося.
– Дурненька моя, я ж тебе люблю. Ми одружимося і все буде добре. Виховуватимемо нашого малюка в любові і теплоті.
Зараз нашому Іванкові вже 21. Зовсім дорослий. Навчається за кордоном.
На святкування не зможе вирватися — зараз такий час, що в Україну краще не повертатися.
Запросила собі сусідів, друзів і колег по роботі. Велика компанія — запорука веселої забави.
– Наталю, щиро тебе вітаємо! Пробач, ми донечку з собою взяли. Вона недавно з хлопчиком розійшлася – сама знаєш, як воно у 18 років буває.
– Звісно, звісно! Ласкаво прошу до столу.
Перший тост говорив Назарко. Зізнавався в коханні, казав, яка я прекрасна і молода, а ще анонсував сюрприз для найкращої дружини, який він презентує мені наприкінці вечора.
Я аж розчулилася, так гарно він говорив.
– Ото тобі пощастило з чоловіком, Наталко. Такого кохання тепер ніде не знайти, — сказала Маринка, яка болісно переживала розлучення зі своїм Сергієм.
Забава була в самісінькому розпалі. Ми танцювали, веселилися, як в останнє.
– Імениннице, вино скінчилося. Треба поповнити запаси.
Я хотіла попросити Назара. Обертаюся, а він кудись зник. Попленталася сама до погреба.
Чую дивні звуки, наближаюся ближче, підглядаю в шпаринку, а там….
Мій Назар в обіймах сусідської донечки.
– Ох, яка ти! Кров з молоком! Не те що моя Наталка — сухофрукт. Іноді торкаюся її, а самого аж верне.
Я не могла повірити своїм очам і вухам. Відійшла до яблуньки, сперлася і ридаю.
Спершу хотіла влаштувати скандал, вигнати його на очах у всіх гостей, але потім подумала добре і вирішила себе не соромити.
Натягнула фальшиву усмішку на обличчя і повернулася до столу.
За кілька хвилин зайшов Назар. Та безсоромна, на щастя, пішла додому.
Чоловік підходив до мене, тулився, обіймав, а мені хотілося кричати не своїм голосом. Молила Бога, щоб Він дав мені сили витримати все це.
– Сусіде, то де ж обіцяний сюрприз для красуні-дружини?
Назар витяг з кишені коробочку, відкрив її і з гордістю почепив мені на шию розкішне кольє.
Всі аж ахнули від такого щедрого жесту.
– Назаре, ти перевершив самого себе!
Таки справді! Того вечора він перевершив всі мої очікування.
З горем навпіл відпровадила усіх гостей додому, а сама взялася за миття посуду.
Чоловік після веселих розваг з 18-річною дівчиною дуже втомився, тому одразу заснув.
Наступного ранку я приготувала йому “сюрприз”, а сама зібралася і поїхала до братів.
Дуже цікаво було б глянути на обличчя Назара, який прокинувся і побачив на моїй половині ліжка гори сухофруктів. Там було усе, що хочеш: курага, чорнослив, сушка. До вибору, до кольору.
Я зайшла в квартиру зі своїми братиками.
– Наталю, що це відбувається? Ти бачила наше ліжко?
– Так, а що? В нашому ліжку все без змін — самі лише сухофрукти. Так ти мене вчора назвав?
– Кохана, ти все неправильно зрозуміла. Все не так, як ти думаєш.
– Назаре, слухай мене уважно! Зараз збираєш свої речі і вимітаєшся звідси. Даю тобі 15 хвилин. Інакше доведеться пригадати собі часи, коли я професійно займався боксом, — втрутився в розмову брат.
Наляканий зрадник хутко зібрав свої манелі. За 10 хвилин ані сліду від нього не було в моєму домі.
Я подякувала Дмитрові та Роману за допомогу, зачинила за ними двері, а сама впала без сил на ліжко і тихо плакала.
Ні з того ні з сього мені стало дуже погано. Невже вчора чимось отруїлася? Та ну, бути цього не може…
Через тиждень зрозуміла, в чому ж справа.
– Вітаю вас! Ви вагітна.
Я була шокована. Не могла повірити в те, що знову стану мамою. Не сумнівалася ні хвилини — добре знала, що збережу дитину.
9 місяців минули дуже швидко. Перед пологами я тремтіла від страху, але мене дуже підтримував синочок, друзі, рідні. З їхньою та Божою допомогою я народила здорову і прекрасну дівчинку.
Виховую її сама, хоч Назар всіляко намагається мене повернути. Мало не щодня вештається біля будинку в надії побачити свою дитину.
Але я проти. Не хочу його навіть знати!
Я розквітла, стала за собою більше доглядати. Кавалерів — хоч відбивайся. Їх не лякає навіть те, що в мене маленька дитина. Хай Назар кусає тепер лікті, раз не навчився цінувати все те хороше, що в нього було.
Чи змогли б Ви пробачити Назарові?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!