Був звичайнісінький день. Леся почала розкладати баночки з солоними грибами на своєму прилавку. Ось уже декілька років підряд вона ходить в ліс та збирає гриби, а потім солить, не тільки для себе та близьких, а й на продаж.
– Скільки коштують гриби? – роздався чоловічий голос. Вона обернулася і помітила чоловіка років шістдесяти. У Леся все завмерло в душі. Перед нею стояв її колишній чоловік, який розійшовся з нею п’ятнадцять років тому.
Пішов жити до молодої жінки. І зараз вона стояла поруч з ним. Вона була красунею, виглядала досить доглянутою. Висока білявка уважно розглядала всі баночки з грибами.
Вона почала крутити баночки в руках. А Леся не могла відвести погляду від колишнього чоловіка, якого не бачила вже 15 років. Він дещо змінився: став повний, посивів, але впізнати по рисах обличчя можна було. Лесю він теж одразу впізнав, як тільки вона обернулася.
– Візьмімо, – сказала білявка до чоловіка. – До нас завтра гості приходять, а ти пам’ятаєш, що Мирославські люблять різні грибні делікатеси.
– Вони cмачні? – запитала блондинка у Лесі.
– Беремо, – тихо сказав Іван, – чого ставити лишні питання. Дістав гаманець, витягнув гроші і віддав Лесі. Взяв баночку з прилавку і пішов зі своєю дружиною.
Ввечері до Лесі заглянула сусідка і не впізнала її – жінка виглядала сумною. Сусідка добре пам’ятала розлучення Лесі з чоловіком.
– А що ти хотіла? Це повинно було статися! – сказала Ганна. – У твого Івана тут є невеличкий бізнес, і квартиру він тут придбав.
– Я не хотіла, щоб наша зустріч пройшла ось так, – витираючи сльози, сказала Леся. – Згадай, як я казала, що не можна побудувати щастя на нещасті. А він мені тоді сказав у відповідь: «Ти як була простачкою з села, так і залишися нею назавжди!». Так і сталося. Він прийшов в дорогому костюмі, з гарною жінкою, а я далі стою за прилавком.
Ганна підійшла до подруги і обійняла її:
– Лесю, не переживай ти так! Ти ж не знаєш, як у нього життя проходить, може, він і сам не в шоколаді.
– Та ні, у нього все добре, – сумно відповіла Леся. – Вона йому напевно дітей народила…
Однією з причин, чому Іван вирішив розлучитися з Лесею – була її бездітність. Після того, як вони розійшлися, вона залишилася наодинці з собою.
Коли сусідка пішла додому, Леся прибрала кухню і почала складати сумку на завтра. Якраз пішла друга хвиля грибів, обов’язково потрібно їхати.
В цей же вечір, Іван відпочивав у новому будинку, у якому недавно завершився ремонт. Зараз його було вже не впізнати. Він сидів у звичайному махровому халаті, в тапочках та пив горілку, закусуючи грибами своєї колишньої жінки.
Марина зайшла до кухні.
– Може ти перестанеш пити нарешті, – грубо сказала вона чоловікові.
– Сьогодні, я хочу відпочити. – спокійно відповів Іван. – Я не хочу сьогодні думати про жодні справи.
– Постав банку з грибами на місце, вона куплена для наших гостей, – дружина підійшла до столу та забрала банку. – Селюк…
– Зараз я вже для тебе селюк, а раніше ти мене котиком називала, – подумав про себе Іван.
Для всіх у бізнесі він був Іваном Григоровичем. Працював без вихідних. Новий дім, дорога іномарка, син навчається закордоном. А вдома навіть немає з ким поговорити після роботи.
Через декілька днів, Іван відкрив квартиру своїм ключем. Марина разом з подругою голосно щось обговорювали. І тоді почув, що дружина йому зраджує. Марина одразу почала переконувати його, що розмова була про її знайому. Згодом, Іван і сам заставив себе думати, що це не про нього була мова. Так йому буде легше жити.
– Правду ти говорила, Лесю, – сумно розмірковував Іван, – я так і не став щасливим. З тобою мені завжди було добре. Ми могли їздити відпочивати в гори, спати в палатках, і риболовлю ти любила. А зараз тільки дорогий відпочинок подавай. Добре, що син є. Ось за це я їй вдячний. Тільки він зараз далеко від мене. Вчиться за кордоном, тепер бачимося раз в пів року.
Іван наколов собі грибочок на вилку і почав жувати. На нього нахлинули спогади: – Леся завжди готувала дуже смачно, друзі всі заздрили. Леся завжди була гордою, навіть не моргнула коли мене помітила на ринку.
Хотів би я зараз у Лесі повечеряти. Але це лише мої мрії, вона мене точно не чекає. Навіщо я їй тепер здався? Ходить у лісі, дихає неймовірно чистим повітрям, живе у своє задоволення. Іван задумався. Він сам винен, що 15 років тому проміняв це життя.
Як ви вважаєте, чи вийде Івану знову зійтися з Лесею?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!