Я ніколи серйозно не хворів. Все життя займався спортом і хизувався міцним імунітетом. Саме тому вважав, що ніякий коронавірус мені не загрожує. Та рік тому моя думка змінилась.
Якось захворів мій маленький син. Дружина тоді поїхала до тещі, котра також занедужала. Я взяв лікарняний. І все було чудово. Сашко мав температуру, та почувався досить добре, був жвавим.
Та минуло кілька днів і я відчув, що також захворів. Утім ставився до цього не серйозно. Випив якусь пігулку і забув. Дружині навіть не сказав нічого. Утім наступного ранку все змінилось. Не встиг прокинутися, як мене вже трусило від жару, було важко дихати, паморочилось в голові. Та я й далі вперто не зізнавався ані собі, ані іншим в цьому.
На вечір самий не знаю як – приліг відпочити та знепритомнів. Син кричав, кликав мене, та я не чув. Врешті він зателефонував дружині:
– Мамо, тато не прокидається. Він що вмер?
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Дружина відразу викликала швидку і сама вирушила додому. Мене забрали в лікарню. А коли я прийшов до тями сказали.
– Син врятував вам життя. До ранку могли й не дожити.
Відтоді я інакше ставлюсь до свого здоров’я. Щодня дякую Богові й сину. І раджу усім – змалку вчити дітей набирати номера близьких та пояснювати, як діяти в таких ситуаціях.
А ви вчите дітей викликати швидку?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!