– Може годі вже терпіти усе це!? Це вже якесь знущання! – роздратовано питала 14-річна Віка свою вагітну матір.
– Ти перебільшуєш! Давай, збирайся, бо спізнишся в школу. Я навпаки повинна дякувати Міші, що одружився зі мною попри те, що я вже мала тебе!
– Та за що йому дякувати? Ти четвертий раз народила від нього! Я ніколи не матиму дітей! Це не для мене! – злилась дочка.
– Ти зараз так кажеш, а поживеш і побачиш! – розсміялась мама.
Дівчина поспішала до школи. Дорогою їй пригадалося якою ж красивою колись була її мама. А тепер через усіх цих дітей вона набрала зайві кілограми, які забрали в неї цю вроду.
– І треба було їй цього? могли як раніше жити собі удвох без усього цього! Нащо їй здався цей Міша, він такий нероба! Скоро наш сарай розвалиться, скільки років минуло, а він досі не може його зремонтувати! Де тоді буде жити наша корова? Вона усіх нас годує!
Оцінки в Віки були погані з самого початку. Тому для себе вона добре розуміла, що їй нічого крім коледжу чи училища нічого не світить.
Мама ж не хотіла відпускати дочку в місто на навчання, адже без її допомоги вона б не впоралась з усіма дітьми та господарством.
Та дівчинка слухати нічого не хотіла, твердо вирішила, що сиділкою для братів і сестер з неї годі бути.
Віка поїхала, їй пощастило поселитися з у квартирі разом бабусею Зоєю. Вони одразу подружились, дівчина платила не так багато за свою кімнату.
– Слухай, моя племінниця працює в магазині! Може ти теж хочеш роботу яку? Будеш і вчитися і працювати собі! Молоді завжди треба гроші! Хоч собі якийсь одяг новий купиш!
– Дякую! Я б справді попробувала!
Коли у Віки на руках була перша зарплата вона одразу купила собі нові черевички та плаття.
Якось за вечерею баба Зоя сказала дівчині:
– Тобі обовʼязково потрібно вийти заміж!
– Ой, хоча б ви мені цього не кажіть! Не хочу я такого щастя! Мені вистачило моєї мами! Я ніколи не захочу дітей! Це дуже важко і довго!
– Марно ти так думаєш! Подивися на мене! Я теж колись такою була! Працювала, думала, що так краще, всіх чоловіків відлякувала. А тепер сиджу одна у квартирі, стара, зі зморшками і нікому не потрібна! Жінка повинна мати чоловіка та дітей!
Минув приблизно місяць, як у магазині Віки почав працювати новий вантажник. Хлопець був молодий, підтягнутий, високий і дуже вродливий. Усі дівчата мліли за ним, от тільки йому подобалась лиш Віка.
Дівчина не стала приховувати і свою симпатію до нього. Якось зустрівшись на роботі Олег насмілився запросити її на танці і вона погодилась. З того вечора вони почали зустрічатися і через рік одружились.
З того часу минуло 15 років.
Оленка збирала портфель до школи, дівчинка дивилася на свою вагітну маму Віку і не розуміла:
– Мамо, коли весь цей жах закінчиться? Коли ти перестанеш народжувати? Я ніколи не матиму дітей!
Мама лиш посміхнулась, обійняла донечку і відповіла:
– Ой, доню, поживеш — побачиш!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com