Ось вже декілька років поспіль пані Тоня працює в Іспанії. Всі зароблені гроші вона надсилає своїм діткам, адже розуміє, як зараз складно жити в Україні, які там мізерні зарплати та дорогі продукти.
Але дуже сумувала за рідної домівкою, маленькими онуками. Тому вирішила зробити сюрприз – купила квитки та зателефонувала старшому синові Павлові, щоб той зустрів її потім з аеропорту.
– Мамо, ми для тебе не маємо місця, ще меблі не купили, тіснимося на невеличкому дивані. Не зможемо тебе прийняти!
Думала, що молодшим син Петро прийме – у нього ж велика хата за містом.
– Які гості, мамо? А гроші на іпотеку ми тоді звідки візьмемо? Ти нам обіцяла допомогти, сама знаєш, які у банку шалені відсотки!
Майже 10 років Антоніна Василівна працювала в Іспанії хатньою робітницею у заможних сеньйор. Спершу думала, що попрацює рік-другий, підійме синів на ноги та повернеться на Батьківщину. Ще й сусідка казала, що там такі зарплати дають, що нам, звичайним українцям, навіть не снилося. Тому швидко оформила всі документи, купила квиток в один кінець, поцілувала синів на прощання та полетіла.
Але тут Павло заявив, що хоче одружуватися. Тому пані Антоніна затрималася в Іспанії ще декілька місяців – треба ж гроші на весілля та квартиру для молодят заробити. Сподівалася, що тепер на старості років відпочине, онуків буде бавити. Зараз у неї є маленька Зорянка, але, на жаль, бачаться вони тільки у Скайпі. Син інколи може ще фотографії маленької онучки надіслати у Вайбер. Щоразу, як пані Тоня переглядає світлини, то аж плаче – досі не мала змоги потримати першу внучку на руках.
А потім молодший син ошелешив – дівчина вагітна, треба терміново розписуватися. Обіцяв, що він приведе невістку до хати та всі будуть разом жити. Тоді бабуся окрім грошей передавала ще дитячий одяг, солодощі та іграшки. Правда, “спасибі” чи “дякую” не чула. Тільки докори та скарги, що всього їм мало.
Ось місяць тому не стало сеньйори, у якої жінка працювала. Хотіла шукати нових роботодавців, але передумала – все-таки, їй скоро 60 років, літня людина, вже втомилася від такої праці. Тим паче у неї ж скоро день народження, а це чудова нагода, щоб провідати рідних. У неї були знайомі подруги в Іспанії, але цього разу хотіла просто відсвяткувати ювілей у родинному колі.
– Синку, я хочу вже до України повернутися. Так давно вдома не була, навіть малих онуків не бачила та на руках не тримала. Так сумую за вами, любі мої!
– Мамо, ми для тебе не маємо місця, ще меблі не купили, тіснимося на невеличкому дивані. Не зможемо тебе прийняти! – ошелешив Павло.
Думала, що Петро хоча б зрадіє її поверненню.
– Які гості, мамо? А гроші на іпотеку ми тоді звідки візьмемо? Ти нам обіцяла допомогти, сама знаєш, які у банку шалені відсотки! – дорікав син.
Пані Тоня кинула слухавку та гірко заплакала. Ось так рідні сини “сумують” за старенькою матусею. Свій ювілей вона все-таки святкувала з подругами в Іспанії. Вони їй допомогли знайти нову роботу, де платили набагато більше.
Петро та Павло так ніжно співали у слухавку про те, як вони люблять свою маму, сумують за нею, молоді невістки бажали щастя та довгих літ. Але пані Тоні чомусь було неприємно слухати такі привітання. Адже знала, що всі від неї хочуть тільки одного – гроші. Однак не може ось так від них відректися, адже це рідні люди.
А що б ви зробили на місці пані Тоні? Варто повертатися додому чи залишитися в Іспанії?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!