Останні кілька місяців я перебуваю в суцільному стресі. І зовсім не знаю, як бути.
Зі своїм чоловіком Костею я вже 14 років у шлюбі. До цього ще кілька років ми зустрічались і ні в кого довкола сумнівів не було – в нас справжнє кохання. Після весілля довелося якийсь час жити зі свекрухою. Та було вкрай важко. Ця жінка увесь час втручалась у наші взаємини, врешті ми сварились. Тож вирішили орендувати квартиру.
Згодом я народила сина, а потім ще й донечку. Що тут скажеш – було нам не просто. Тож три роки чотири роки тому Костя вирішив їхати на заробітки.
– Ми так ніколи цю бідність не здолаємо. Дітей треба підіймати, а без власної квартири це неможливо. Кум пропонує в Данію поїхати, там є робота.
Як сумно мені було чути це – не уявляєте! Ніколи не уявляла, що доведеться розлучитися. Та виходу й справді не було. Чоловік поїхав. Спочатку все було добре. Костя приїжджав раз на три місяці, час від часу їхала до нього я.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Та коли почалась війна – все змінилось. Коханий зателефонував і заявив, що повертається.
– Я їду додому, хочу захищати Україну!
– Ти що? Нам потрібна хоч якась стабільність. Подумай про дітей!
Я благала його цього не робити. Було вкрай страшно. Врешті вмовила. І не думайте, я б залюбки поїхала до нього разом з дітьми. Та це зовсім не просто. По-перше, я лікар і не можу покинути країну, а по-друге, доглядаю маму, котра має діабет. Без мене їй не жити. Та й діти тут навчаються, мають друзів, не хочеться в такі важкі часи це в них забирати.
Ці два роки були вкрай важкими. Та найгірше почалось влітку – ми з Костею якось віддалились, він майже не дзвонив. Я розповіла це мамі, і вона відразу констатувала:
– В нього хтось там є! Це точно!
Не хотілося в це вірити. Почала розпитувати знайомих, з якими чоловік був в Данії. І всі на це запитання мовчали. А тоді наважилась поговорити з чоловіком.
– В тебе з’явилась інша?
– Зрозумій, мені дуже самотньо.
– Ні, я не можу в це повірити. Ти б з нами так не вчинив.
– Я хотів повернутися. Чи не ти мене відмовила? Послухай, я тебе люблю і дітей наших теж. Але так надалі бути не може. Бачу кілька варіантів для нас: я повертаюсь до тебе і йду на фронт, я залишаюсь тут – і ми, імовірно, розлучимось, або ж ти якось пробуєш виїхати.
Минув тиждень, та я досі не вирішила. Серце розривається. Як в такій ситуації бути? Що б робили ви?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!