Життя самотньої людини дуже важке. Та я його смак добре знаю. Спочатку, поки молодий ти насолоджуєшся, шукаєш, а згодом закохуєшся. Та далеко не всім таланить зустріти порядну дівчину, котра відповість на почуття. От моя любов зрадила з іншим. Я тоді страшенно розчарувався. Якийсь час дивитись на дівчат не хотів, на заробітки поїхав.
Ненька мені проходу не давала:
– Ну маєш ти поганий досвіт і що? Тепер хрест на сімейному щасті? Тобі діти потрібні! Я ж онуків хочу.
– Мамо, будеш пиляти – поїду знову за кордон.
Так і жив багато років. Дев’ять місяців в Європі на будівництві, три вдома з мамою. Вже змирився, що самий віку доживатиму. Придбав нерухомість в місті й здав в оренду, аби на старість гроші мати. Ще й вантажного буса собі придбав.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Та коли почалась війна – приїхав додому. Вирішив допомагати усім, чим зможу. Оскільки мав транспорт почав гуманітарку возити на схід. І ось одного разу повертався в село і заїхав в магазин, мамі гостинці купити.
Бачу, стоїть переді мною молода і дуже гарна дівчина і свариться з продавчинею:
– Ну як це підгузків немає. Що ж це таке? Що мені робити. Дитина ж маленька.
– От ми раніше пелюшки прали й нічого.
Тут я втрутився.
– Дівчино, я з Європи допомогу віз, там чимало підгузків дали, кілька пачок ще є, можу вам віддати.
Вона подякувала і ми домовились зустрітися за годину. Тоді я спитав продавчиню, хто ж це така.
– Ніколи її в селі не бачив. Родичка чиясь?
– Та де там. Переселенка з Донеччини. Її баба Орися до себе в літню кухню жити пустила. Має малесеньку дитинку.
– А чоловік де?
– Покинув її й в ДНР втік. Іншу там має.
– Яка біда.
Шкода мені дівчини стало. Така гарна, а вже одна. Зібрав я їй допомогу. Не лише підгузки, а й усілякі гігієнічні засоби, харчі. Допоміг усе до хати донести.
Відтоді ми почали спілкуватися. А згодом я в неї закохався. Спочатку незручно було. Світлані 23 роки, а мені 42. Думав, що ж люди скажуть. Та коли вона відповіла взаємністю – мені вже було байдуже на думки інших.
Тепер мая ненька надзвичайно щаслива. Охоче сидить з донькою Свєти, коли ми разом кудись йдемо. Вона й волонтерити допомагає мені. На весну хочемо весілля зіграти. Хто б міг подумати, що моя доля приїде з далекого краю.
Як гадаєте, будемо ми разом щасливі?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!