Мені зі свекрухою в молодості дуже не пощастило: вона була жінкою старого виховання, спілкуватись з нею було практично неможливо. У всьому я була винна, все я робила не так.
Тому, коли я народила сина, вирішила, що майбутню невістку буду вважати ще однією своєю дитиною.
Сергій одружився, коли йому виповнилось 35. Дружина його, Олеся, дуже хороша дівчина. І хазяйновита, і красива, і розумна. Словом, кращої годі й бажати.
Після весілля діти вирішили жити окремо. І я їх в цьому повністю підтримую: немає чого молодим з батьками в одній хаті тягатись. Може, іноді мені й хотілось, щоб вони були ближче до мене, щоб можна було з кимось словом перекинутись… Але то вже тільки мої бажання, які я повинна тримати при собі.
Жили вони недалеко від мене, тому я з усіх сил намагалась полегшити їм життя: і вечері готувала, коли Олеся не встигала, і прибрала, коли хвилинка знаходилась. Старалась бути для них потрібною. А ще в мені жила надія, що це допоможе налагодити контакт з невісткою.
Та сталось не так, як я собі все уявила.
– Мамо, ти ж розумієш, що нам уже не по 10 років? Не потрібно до нас приходити щодня, ми і самі собі можемо раду дати. Дякую тобі, звісно, за допомогу, але давай далі ми самостійно справлятись будемо, — сказав мені син, коли я вкотре прийшла приготувати вечерю.
Це мене так образило, що я навіть не змогла нічого відповісти! Стосунки із Олесею налагодити так і не вдалось. Все наше спілкування закінчувалось на сухих привітаннях і п’ятихвилинних бесідах…
А от мій син із батьками невістки одразу здружився. Разом вони і на природу їздять, і на відпочинок, і ночують в них ледь не щотижня… А я тільки фотографії переглядаю, які Сергій виставляє у фейсбук.
Все це я сприйняла як натяк і до дітей ходити перестала. Прийшла тільки на восьме березня, щоб Олесю привітати. Подарувала їй дуже гарний і дорогий набір посуду. Я такі часто в інтернеті бачу. Кажуть, вони зараз дуже популярні.
Невістка на мій подарунок відповіла коротке: “Дякую”, а потім син промовився, що вона цей набір відвезла на дачу. А я ж розумію, що там люди залишають лише те, що не шкода побити…
Думала сину пожалітись на цю ситуацію, але я не хочу, щоб у дітей через мене були якісь проблеми.
Зараз я удаю, що все добре. А син тим часом приходить до мене раз на місяць. Каже, немає часу…
Поясніть мені, що я роблю не так? Чому невістка не хоче стати мені близькою людиною?
Я боюсь, що далі все буде лише гірше і на старості я залишусь взагалі сама… Я ж хотіла, щоб було як краще. Готова була прийняти в сім’ю ще одну дитину. А вийшло, що майже втратила єдиного сина…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що робити в такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!