Моя молодша сестра Віка трохи притрушена на голову. Вибачте, але інакше про неї я не можу нічого доброго сказати. Залетіла у 18 років від свого однокурсника Павла. Наша бабуся тоді скомандувала, аби молоді одразу розписувалися та народжували дітей. Мовляв, ні про який аборт не може йти мови.
Чому бабуся? Бо наші батьки загинули в автокатастрофі дуже давно, я ще у садок ходила, а Віці було декілька місяців. Нас виховувала бабуся та оформила повне опікунство. А час від часу у гості приїздила ще тітка Мирося, сестра мами. Вона сама працювала в Польщі, передавала нам гостинці, одяг, бабусі давала гроші.
Ну і от Віка виросла якоюсь розпещеною та безвідповідальною. Після весілля молодята переїхали до бабусі у двушку. Я тоді вже навчалася у Львові, жила у гуртожитку. Тому з рідної квартири мене тупо витіснила сестричка з чоловіком. Бабуся Галя крутилася біля Міланки, як біля писаної торби. Всю пенсію витрачала на правнучку, купувала одяг, суміші, якісь дрібнички.
Павло ледь не щомісяця міняв роботу. Як не охоронець на фабриці, то маляр на будові чи водій в таксі. Віка взагалі не парилася за роботу, постійно прикривалася дитиною. Хоча сама нічого не робила, адже Мілану няньчила бабуся.
А я сама батрачила у Львові, як конячка. Мало того, що писала одногрупникам дипломи та конспекти за гроші, то ще й знайшла підробіток. Після пар бігла в столовку біля вокзалу та розносила там гарячі пиріжки або чебуреки з компотом. Бували дні, коли я просто засинала за столиком через втому.
Потім зустріла коханого чоловіка Олексія. Він з багатодітної родини, сам з дитинства важко працював. Ну і ми разом вже 18 років, у нас син Миколка та донечка Марійка. Після весілля ми збирали помалу на власну квартиру, потім зробили бізнес. Мій Олексій має золоті руки, вміло лагодить машини, тому відкрив невеличке СТО.
Я ні копійки не просила у бабусі. Адже розуміла, що вона всі гроші витрачає на Віку та Міланку. Але сестра не хотіла братися за голову. Щоб ви розуміли, коли бабуся Галя померла, то тільки я дала гроші на похорон та на місце на цвинтарі. Бо Віці не вистачало, вона нила, що її Павло мало заробляє. Я тоді не хотіла скандалити, сама дала пару тисяч і ще заплатила потім за поминки.
Але з тіткою Миросею я досить добре спілкувалася у Скайпі, а коли вона приїздила в Україну – ми радо запрошували її у гості. До речі, тітка Мирослава також була “вражена” з поведінки Віки:
– Це дуже безвідповідально. Постійно сиділа у моєї мами на шиї. Ні копійки ніколи додому не принесла.
І всі ці роки тітка Мирослава працювала в Польщі на заробітках. Але декілька місяців тому їй поставили страшний діагноз – рак шлунку. Вона одразу повернулася в Україну на лікування. Ми з чоловіком всіляко допомагали. Возили на операції, купували ліки, приїздили у гості. Останній місяць тітка взагалі не могла ходити, ми її під руку виводили на вулицю, аби вона подихала свіжим повітрям.
Вона купила тут невеличку, двокімнатну квартиру. В ній доживала останні дні. Але відчувала, що залишилося недовго, тому за тиждень до того… Ну самі розумієте, про що я. Так от, тітка запросила нотаріуса та переписала двушку на мене та Олексія.
Ми з почестями провели тітку, зробили поминки у ресторані. Але Віка з Міланою та Павлом надовго не затрималися. Посиділи буквально годину від сили, потім подякували та поїхали геть.
Але через 9 днів після похорону Віка знову до мене прийшла:
– А чого це ти не казала про квартиру?
– Яку?
– Ну тітка залишила. До мене тільки сьогодні ця чудова новина дійшла.
– А тобі яке діло? Вона на мене все переписала.
– Ні, ти, як старша сестра, повинна була порадитися зі мною. Треба піти до нотаріуса та розміняти квартиру. Там двушка, вірно? То кожній по кімнаті дістанеться.
– Ні, я проти.
Віка, певно, не очікувала, що я так різко відреагую на цю “вигідну” пропозицію.
– Ну, нічого зустрінемося у суді!
І сестричка дійсно подала на мене до суду. Причина ясна, як день – поділ спадку. Ще й наговорила друзям та родичам такі дурниці. Типу я аферистка і навмисне підробила документи. Хтось їй повірив, хтось ні.
Я просто в шоці від такого нахабства Віки. От де її совість поясніть? Невже їй так квартира так конче потрібна? Їй бабуся свою залишила, я ніколи не заїкалася про поділ.
Принципово не віддам їй нічого. Не шкода витратити всі гроші на якогось гарного адвоката, аби тільки виграти справу. І мені до одного місця Віка. Таку родичку і ворогові не побажаєш, чесно.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!