Мені було 26 років, коли я вперше зустрів свою дружину. Одразу почали жити разом, а через декілька місяців я зробив їй пропозицію. Відчував, що це саме та жінка, з якою я хочу прожити все своє життя.
Тоді була криза, а ще дитинка перша народилася. Дужина отримувала копійки, а не допомогу від держави, тому я важко працював. Пам’ятаю, як по декілька днів міг додому не приходити. Зранку йшов на завод помічником інженера, ввечері – на нічну зміну, влаштувався охоронцем у супермаркет. І так по колу. Однак, Мирослава нічого поганого не казала. Знаю, як друзі розповідали про своїх дружин, що як тільки вони запізняться на декілька хвилин – то влаштовували такі скандали та сцени ревнощів.
А вдома на мене завжди чекала кохана з сином. На столі – тепла вечеря, домашній борщ з пампушками або ж вареники зі сметаною. Ще й обов’язково щось солодке на десерт, наприклад, пиріжки з вишнею чи млинці з шоколадом. Запитувала, як справи на роботі. Підбадьорювала мене добрим словом, коли було важко.
Зранку я ще не встиг прокинутися, а чую, як на кухні дружина готує сніданок – кава та яєшня. Неподалік стоїть пакет з обіднім перекусом – шматочок тортика, котлети з картоплею та салат.
Звісно, що після того, як малюка прийняли у дитячому садку, Мирося вийшла на роботу. Але працювала на пів ставки й до обіду. В середньому її зарплата була ледь не 5 тисяч. Хоча з її досвідом та професією могла знайти кращу роботу та влаштуватися на повний робочий день.
Однак, тільки коли її не стало, я зрозумів. що вона насправді робила в рази більше за мене… Здається, що це дрібниці, у повсякденному житті ти майже не помічаєш цього. Але як тільки Миросі не стало – я відчув таку самотність у рідному будинку.
Майже місяць я жив немов у тумані. Здавалося, що це просто страшний сон. Ось я прокинуся, а поруч зі мною спить дружина та солодко посміхається. А у сусідній кімнаті дрімає Петрик, ось його рюкзачок до школи стоїть. Але ні…
Я взяв себе у руки, коли зрозумів, що я не єдиний, кому зараз важко. Потрібно подбати про сина, адже йому тільки 8 років.
Звісно, що я не міг йому замінити матір. На сніданок ми їли підгорілу яєшню та я навіть примудрився приготувати гіркий чай! А про те, що треба застелити ковдру в нове простирадло, я мовчу. Часто у мене чи сина зникали білі речі та з’являлися кольорові або ж шкарпетки – тому Петрик ходив до школи у різних парах.
Потім у холодильнику почало щось смердіти. Виявилося, що це зіпсувався салат, який треба було ще давно викинути геть. Завелися непрохані гості – павуки та міль, тому щоранку боровся з ними. У нас у квартирі пилюка була розміром з перекотиполе. А домашнє завдання зі школяриком було для мене справжньою каторгою. Розв’язувати задачки, ліпити з пластиліну композиції чи вивчити віршик. Не треба забувати й по роботу.
Я бачив, що син мені намагається допомогти. Зранку сам одягається, але я потім все-таки перещипаю йому ґудзики на сорочці. Захотів приготувати нам вечерю – розбив майже всі тарілки. Але я не сварився. Ми підтримували один одного. На вихідних син проносив мені вечерю на роботу, а я старався йому купити щось смачненьке у магазині, бо сам боявся щось зготувати. Часто згадували про маму. Найкращий комплімент для мене у кулінарії від сина – це фраза “а у мами було смачніше та краще, але твоє також можна їсти!”.
Ось так ми вже живемо майже рік. Щонеділі їздимо до Миросі на могилку. Шкода, що тільки зараз зрозумів, як багато було на її тендітних плечах! Якби не син – я б давно здався й наклав на себе руки.
Згадую, як мило посміхалася дружина. Який смачний готувала борщ з пухкими пампушками. Вона вміла все зробити ідеально. Але я цього не помічав. Не говорив “дякую”, часто бурмотів невдоволено, коли вона просила винести сміття по дорозі на роботу. Зараз мені її не вистачає, хочу повернутися у минуле та знову її ніжно обійняти та попросити вибачення. Так соромно за ті слова! Будь ласка, цінуйте свою кохану дружину. Повірте, жінки насправді виконують стільки роботи для вашого бгала у родині. Намагайтеся їм допомагати та завжди підтримувати.
Чи погоджуєтеся ви зі словами чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!