Петра я ніколи не любила, просто шкодувала, тому й не виганяла з дому, а дарма!

Починати цю історію, напевне, слід ще із самого дитинства. Батьки ніколи мною не цікавилися: батько покинув, ще коли була малою, мама знайшла нового нареченого і віддала мене до бабусі. Остання була зла, здається, на весь світ, тому не шкодувала й мене. Отак я виросла дуже затюканою дитиною.

Ходити з хлопцями я почала ще у школі. Класу з 10. Була малою і наївною. Вірила всьому, що вони мені обіцяли. А ті ж обіцяли золоті гори, присягався в коханні, а потім поширювали брудні чутки і йшли. Словом, висміювали мене, як могли. Потім була дружба з колишнім однокласником, коли ми вже закінчили школу. Він присягався, що ми одружимося. А в результаті покористувався мною і зник. Тоді повернувся, просив пробачення. Ну я була наївна – усе вибачила. Далі його забрали в армію. Я вірно його чекала. І тут його друзі розповіли, що він усім хвалиться, як спить зі мною. Та й одружуватися зі мною він не хотів. Я дуже засмутилася і відходила від цього ще дуже довго. Потім до мене почав залицятися молодший хлопець. Але й він поширював брудні чутки про мене. Я прогнала його. Тоді вступила до ВНЗ і вирішила взятися за себе. Там теж були красиві хлопці, але більше я не підпускала їх до себе.

А тоді з’явився Петро. Він був молодшим, але мене це не хвилювало, бо особливого кавалера я в ньому не бачила. Зате він просто впадав за мною. Він поставив край усіляким чуткам про мене. Я його не любила. Навіть зовнішньо він мені не дуже подобався. Зате ставлення до мене у нього було дуже хорошим. Не як усі попередні хлопці. Щоправда, таким він був лише зі мною. З іншими він часом вибухав як вулкан!

Петро був галантним, начитаним і цікавим хлопцем. Але приступи агресії в нього нерідко мене дуже лякали. Я його не любила, зате дуже шкодувала, тому й не виганяла з дому. Потім я завагітніла. Діватися вже не було куди. У нас народилася донька. Тепер він леліяв і її.

Ми були ще дуже юні, грошей у нас майже не було. Тому він у 19 років влаштувався на роботу. Все було добре, але одного разу до мене прийшов колишній хлопець Роман. Той самий, якого я чекала з армії. Він сам приїхав до мене. Потрім просив вибачення і благав повернутися все на свої місця. Щось всередині мене справді йокнуло. Це побачив Петро. Ось тут його лють і взяла гору. Рома й хвилини не витримав у цій бійці. Петро заспокоївся тільки тоді, коли прогнав мого колишнього. А мені заборонив з ним спілкуватися.

Минув час, я все ж таки таємно спілкувалася з Романом. Він був романтиком і вмів гарно говорити. А Петро був прагматиком та добрим господарем. Він не любив романтики і не міг навіть нормально освідчитися в коханні. Він їхав і повертався. Привозив гроші, їжу. Робив усе по дому. Дбав про нас. Але йому було начхати, що я відчуваю – головне, щоб ми були ситі, одягнені і нічого не потребували.

Час ішов. Мені було нудно. У нас народився син. І тут мені зателефонували і сказали, що чоловік мені зраджує. І робить це вже дуже давно. Я влаштувала скандал, вигнала з дому. Я два роки звинувачувала його у зраді і не вірила його словам, доки справді не дізналася, що це витівки моєї подруги. Через деякий час я прийняла Петра назад. Тепер я постійно дорікала йому, принижувала, а він мовчав. Потім один раз навіть вдарила його. Він знову промовчав, зібрався і пішов у мороз надвір.

Так минуло два роки. Я постійно ображала його та принижувала. А він мовчав і віддалявся. Якщо раніше він приїжджав додому, то носив мене на руках, сміявся, грав із дітьми і дурів, а тепер це був чужий мовчазний і холодний чоловік. Я думала, що все втрачено та зв’язалася з колишнім. Роман працював на автомийці та пив увесь час. Я пів року спілкувалася з ним, а потім запросила в гості. Він писав мені такі гарні слова. Вислуховував та підтримував. Але тут приїхав Петро і все зіпсував.

Одного вечора він просто взяв мій телефон і прочитав наше з Романом листування. Тієї ночі спати я вже не могла. Петро заволав мені: «За що? Це моя плата за приниження?». І вдарив мене. Я знепритомніла. Потім, коли прийшла до тями, викликала поліцію.

Наступного дня я написала заяву. Він одним ударом понівечив мене. Приїхали його батьки та вмовили мене забрати заяву. Я знала, що крім нього, ніхто допомагати мені виховувати дітей не буде. За кілька днів його відпустили. Він вибачався. Я відігралася на ньому за своє приниження. Кричала, що хочу, щоб він зник. Він послухався. Зібрав речі і поїхав. А наступного дня мені повідомили, що він отруївся пігулками. Якби не сильний організм, він точно відправився б на той світ. Про це довідався Роман і вирішив нашкодити Петрові. Він приходив до нього в лікарню і розповідав, що ми з ним разом і нам дуже добре. Реакція не забарилася. Одужавши, Петро жорстоко понівечив Романа. Відтоді Романа я не бачила.

Ми з Петром пробули разом ще два роки. Я витирала ноги об нього, як хотіла. А потім він приїхав і сказав, що з нього досить і пішов. Назавжди пішов.

Я не бачила його майже пів року. Лише зараз я розумію, яку помилку вчинила і кого втратила. Петро любив мене по-справжньому. Все для мене робив. Жив надголодь аби ми не голодували з дітьми. Ходив як обірванець, але ми нічого не потребували. Тепер раз на місяць на карту падають гроші, себто аліменти.

Я намагалася повернути Петра, але він сказав, що ніколи і нізащо не повернеться. Потім з’явився Роман з квітами. Я вже нічого не хотіла, тому прогнала його.

Погано мені без Петра. Не знаю, що робити. Я власноруч спершу зруйнувала своє життя, покалічила хорошу людину, обміняла справжнє кохання на гарні та порожні слова. А зараз сиджу сама біля розбитого корита. Такою дурепою була. Як тепер повернути все на свої місця? Чи не варто? Як гадаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!