Під будівлею суду стояло троє: Анна, її чоловік і його мама. Світлана Євгенівна стояла з гордо піднятою головою – вона щойно отримала довгоочікувану перемогу. А Орест… Він тільки ось зараз зрозумів, що коханої Анни більше не буде й його житті

Біля будівлі суду нас було троє – я, колишній чоловік (від сьогоднішнього дня) і його матір. Свекруха весь час пхалася в наше сімейне життя і прийшла навіть на розлучення. Мені здавалося, що ще трошки і вона лягатиме з нами в ліжко. Ця жінка була всюди і завжди, я просто не витримала і подала на розлучення.

Цей жах тривав цілих сім років, за які я навіть не народила дитину. Ми постійно бавили свекруху. Я працюю, тому на вихідні готувала їжу на два дні наперед, щоб ввечері не стояти біля плити. Та коли я приходила з роботи, вона не дозволяла годувати сина тою їжею, він щодня мав щось свіже їсти.

Лежала хвора з температурою, взяла вихідний на роботі, так свекруха ходила перед мною з ганчіркою й ніби то витирала пил, при цьому говорила, що свій вихідний я просто пролежую в ліжку замість того, щоб вдома щось зробити.

З чоловіком ми разом наскладали кошти й вирішили придбати дачу. Так поки я була на роботі, закінчувала важливий проєкт, вони купили все без мене. 

Мені здавалося, що я просто прислуга, яка постійно щось повинна. Повинна, повинна. Сина ж навіть нічого не можна було попросити, він вільна людина, яка сама розпоряджається своїм часом. Так привчила його до цього матір. Але я заробляю на рівні з ним, тому не вважаю, що маю приходити додому й все робити наодинці. Неодноразово він стверджував: 

– А мама вважає …

– А мама сказала …

Вона не давала нам навіть самостійно піти в магазин, їздила з нами на дачу, навіть у відпустку ми завжди змушені були її брати. Але я молода, я ще хотіла якоїсь романтики, почуттів. Кохала його  і терпіла все це, правда, так не могло тривати вічно. Його матір стала першою тріщиною у наших стосунках. Останньою краплею було те, коли чоловік заявив, що вони з мамою вирішили, що нам пора народжувати дітей. Я сказала, якщо вони хочуть, то нехай вдвох і народжують.

Я була така втомлена від цього абсурду і відчувала себе просто конем, який все тягне на своїх плечах. Я, звичайно, хотіла дитину, але не від свого чоловіка. За всі ці роки мені вже все надоїло, я не буду постійно виконувати бажання свекрухи, тому прийшла до цього рішення самостійно. Не знаю, кохаю я ще його чи ні, але знаю одне, що мені треба відпочити й почати жити для себе.

І ось, ми стоїмо. Колишній чоловік тільки зараз усвідомив, що наше подружнє життя закінчилося, і я більше ніколи не зявлюся в його життя. Дивилася на них з жалістю: матір стояла з виглядом переможця, а чоловік… плакав.

Не можу за цим спостерігати, тому пішла…

Чи правильно вчинила жінка?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: