Минуло 20 років після закінчення школи. І нещодавно отримала листа від колишньої однокласниці:
“Плануємо організувати зустріч. Ресторан Орфей, збираємося о 18.00. Меню та ціну надішлю потім”.
Що ж, це чудова нагода зустрітися. Стільки років минуло, цікаво поспілкуватися, дізнатися, як у всіх справи йдуть та що цікавенького у житті.
Купила нову сукню, записалася на макіяж та зачіску. Треба мати неперевершений вигляд та щось всі аж роти повідкривали!
Ось ми всі зустрілися та сіли за стіл. Офіціанти принесли нам салатики та… багато випивки.
– Ну це я складав меню. Що ж підіймемо чарку за зустріч! – оголосив тост Матвій.
Він був сином нашого директора. Всі вчителі казали, що він обов’язково також стане великим цабе – відкриє власну фірму, буде таким діловим чоловіком. А перетворився у нещасного пияка, який займається пригоном старих машин та намагається їх перепродавати. Вже через три чарки він почав кричати на інших гостей, бешкетувати та, вибачте, його інші хлопці на руках тягли до туалету. Бідна прибиральниця…
А ось Тетянка прийшла. Колись вона була першою красунею у класі. Я навіть їй трішки заздрила. Хлопці табунами бігали та засипали дорогими подарунками. Я все гадала, що вона стане світською левицею, відпочиватиме на Мальдівах та їздитиме на розкішному Лендровері з особистим водієм.
Однак, у 19 років вийшла заміж за свого Петра. Ні, то була не велика любов, просто завагітніла рано. Зараз на неї без сліз не глянеш. Поправилася на 20 кілограмів, одягається, немов сіра мишка, з нею навіть нема про що говорити. Доносилися чутки, що їй чоловік зраджує, а вона закриває очі. Бо ні роботи, ні грошей, ні даху над головою не має. Куди ж вона, бідолашка, піде? На зарплату касира не проживеш.
Ще на зустріч не прийшов Володя. Відмінник, медаліст, висів на дошці пошани. А ще займався боксом. Однак, втрапив до поганої компанії. Почалися проблеми із законом, нелегальні бої, ставки на спорт. Виніс з квартири всі гроші та золото бабусі. І одного вечора якісь хулігани його побили. Нещасний тримався на волосині, пролежав у комі майже тиждень, але пішов на той світ. Його старенька бабуся не витримала такого і через місяць також Богові душу віддала.
Знаєте, не так я уявляла нашу зустріч. Матвій під кінець вечора побився з офіціантом, що аж поліцію викликали. Тому свято закінчилося завчасно.
Але чому доля така нещадно до них? Таня, Матвій, Володя… Вони ж були дуже хорошими людьми. Що могло піти не так у їх житті? Які негаразди їх так покалічили?
Я не дочекалася десерту та викликала таксі додому. Ні, не хочу таким видовищем паплюжити пам’ять про своїх однокласників. Нехай краще для мене вони далі залишатимуться тими однокласниками, яких я бачила на останній дзвоник. Таня – довгонога красуня, Володя – гордість школи, а Матвій кумедний хлопчина…
На вашу думку, ці люди самі винні у своїх бідах? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!