Щороку влітку я відправляла свого сина Дениса в село до бабусі, моєї свекрухи. Раніше йому там подобалось, та цього разу, хлопчик повернувся значно раніше запланованого. Я не розуміла, в чому річ. Там його друзі, природа, річка, всі харчі домашні. Почала випитувати:
– Що сталося, синку!
– Я туди більше не поїду! Досить з мене!
Його поведінка мене лякала. Подумала, що може це перехідний вік, усіляке таке. Подзвонила свекрусі.
– Він що посварився з кимось!
– Еге ж, посварився, вигнала я його. Злодієм твій син росте! І все це результат твого виховання! Хоч би зізнався, ще й бреше в очі!
– Не може бути! Денис не такий!
– Розкажи мені, який він! Вкрав в мене гроші. Я лишень пенсію зняла з картки, все зникло.
– Скільки там було?
– Шість тисяч! А тоді бачу, гроші в нього з’явились, планшет приніс, сказав, що в друга купив. От за мої гроші взяв його! Спитай свого бандита! Хоча певно й тебе обманюватиме!
Я не могла в це повірити. Вирішила поговорити з сином.
– Ти й справді взяв бабині гроші?
– Ти що? Які? Ні копійки в неї не брав. Нащо мені вони?
– А звідки ж планшет!
– Чи ти не знаєш, що в мене власні кошти є, які я збираю. А Сашко свого старого планшета мені за тисячу гривень продав. Я самий заплатив.
Я повірила синові. І вирішила, що йому й справді краще більше до бабусі не їхати. Та спокою не давала думка, що свекруха й справді думає, що він вкрав. Взяла я гроші й поїхала до неї.
– Ось шість тисяч. Син їх не брав.
– То нащо віддаєш!
– Аби ви мали гроші.
Вона взяла конверт, а я поїхала додому. Минуло кілька тижнів і раптом подзвонила мені.
– Чого Денис більше не приїжджає!
– Не хоче, щоб його злодієм вважали.
– Знаєш, я знайшла ті гроші. Я їх сховала і забула. Твої поверну!
– Не треба, лишіть собі про всяк випадок! Кошти можна повернути, але гарні взаємини – ні!
Вона почала просити, аби я привезла Дениса. Але я не хочу його примушувати. Мене засмучує самий факт, що вона подумала, що він краде. Ще й сказала, що це моє виховання. Чоловік зі мною не згоден. Стверджує, що старим людям треба пробачати такі речі. А я так не думаю. Що ж вона наступного разу скаже? А як би ви робили?