Такого від Олесі я зовсім не чекав. Така добра колись була, чуйна і ніжна. Що ж її на справжню відьму перетворило, не знаю.
Ми прожили в шлюбі 25 років. Мені квартира від батьків дісталася. Тож дружині пощастило, на готове прийшла. Саме тому я вважав, що можу й не працювати багато. Та й роботи не було нормальної. Не буду ж вантажником чи двірником?
Минув рік після весілля й Олеся почала змінюватись, постійно сварилась, звинувачувала мене. Згодом вона доньку народила. Потім я ще хотів дітей, та вона сказала, що й так ледве справляється, я ж не допомагаю. Та хіба ж то чоловіка справа пелюшки прати. Мій батько завжди наголошував:
– Жінка має боятися чоловіка! І чемно все виконувати!
Згодом, я вирішив, що не мовчатиму. Набридли усі ці претензії дружини. Почав потайки у ванній кімнаті репетирувати промови, які готував для Олесі.
– Що ти собі дозволяєш? Я чоловік в цій хаті! Схочу – викину тебе надвір. Ти в моїй квартирі живеш! – казав я самому собі у відображення.
Це стало своєрідною психотерапією, додавало мені впевненості та увійшло у звичку. Та життя з дружиною ставало дедалі нестерпнішим. Вона зовсім від рук відбилася, постійно працювала, вдома часто навіть їсти не було що. Найгірше почалось, коли донька на навчання поїхала. Олеся заявила, що оскільки вона єдина працює та оплачує університет, то хатніми справами маю займатися я.
Я тоді чергову доповідь підготував перед дзеркалом.
– Ну ти нахаба! В моїй квартирі живеш, а так поводишся. Не забувайся! Щоб мені щодня свіжий борщ був, бо на вулиці житимеш!
Цю промову я дружині згодом і висловив. І тут вона спалахнула.
– Я все життя працюю, годую тебе, а ти лишень знущаєшся. Ніякої підтримки. Лежиш на дивані та пиво п’єш цілісінькими днями, за мої гроші.
– Як ти зі мною говориш? Знай своє місце!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я тоді замахнувся, так, щоб налякати. Після того Олеся перестала зі мною розмовляти. Наступного дня я, як завжди, виголошував перед дзеркалом промову, а коли вийшов із ванної кімнати побачив у своєму коридорі двох кремезних чоловіків.
– Ось, ви бачите, проблема серйозна, – сказала дружина.
Один з чоловіків уважно на мене подивився.
– Це правда, що ви багато років із собою говорите?
– Так, це звичка така, для самовпевненості.
– Хтось вам відповідає?
– Я самий відповідаю.
– Цікаво.
– Що це ви нотуєте. Ану геть з моєї квартири. Кого це ти привела?
Чоловіки схопили мене і кудись забрали. Згодом я збагнув, що опинився в будинку для душевнохворих. Дружина мене запроторила сюди, аби квартиру забрати. Вона приїжджала, я накричав на неї, і мені заспокійливе вкололи. Кажуть, агресивний. А Олеся лиш порадила наостанок:
– Ти дзеркало знайди та розкажи йому про свою біду!
Я намагався пояснити лікарям, що дружина страшна аферистка, та ніхто мені не вірить. Кажуть, то від алкоголю мозок атрофується.
І як мені тепер бути? Яке право дружина має з мене знущатися?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!