Хоча чоловік мене умовляв довго, я ствердно відповіла, що більше йому не довіряю. Валіза з його речами вже чекала в коридорі, а я забрала в нього ключі і виставила за поріг.
Спершу у нас були чудові стосунки, сповнені пристрасті та романтики, потім все це перейшло в тихе та спокійне русло, в якому нам обом було комфортно. В один момент від розмірених та турботливих почуттів нічого не залишилося, а все через його шкідливу звичку.
Я була впевнена, що це мій чоловік на все життя, і думала, що знаю його краще, ніж себе. Але всьому цьому прийшов кінець.
Один раз чоловік з’явився нетверезий, через кілька днів знову, а потім це стало повторюватися майже кожен день. Спершу я не звертала на це уваги, бо раніше такого не було, а потім це мене дуже лякало. Розпочалися сварки чи не щодня. В мене опустилися руки, я не розуміла, чому він вдався до оковитої, адже причин не було.
В наших стосунках все було, як завжди, хіба що з’явився в нього якийсь там друг на роботі. Він навіть декілька разів у нас гостював. Правда, коли він напрошувався до нас чи не кожного дня, я цю лавочку прикрила.
А мій продовжував випивати, тільки вже за межами дому. Тоді я поставила ультиматум: або я, або алкоголь. І попри всі обіцянки і каяття, він, звичайно, не розпрощався зі своєю шкідливою звичкою. І в той вечір я його вигнала. Куди він пішов, не маю поняття.
Наступний день був вихідний. Вдома було тихо. Діти мовчки займалися своїми справами. Я переробила навіть ті домашні справи, які і не збиралася. Навела порядок у всіх шафах, в коморі, перемила банки – робила все, тільки щоб не впадати в депресію.
Тоді під вечір я побачила, що вдома немає мого сина. Я спитала в доньки, де Дмитрик:
– Не знаю, – відповіла дочка, – він мовчки підскочив з ліжка, одягнувся та кудись пішов.
Я не знала, що мені робити. Тоді я вийшла у двір і побачила на дитячому майданчику маленьку фігурку. Підійшла. Це був син.
– Дмитрику, що ти тут сидиш? Ходімо додому!
– Я не піду без тата. Чекаю на нього, щоб дати ключа, він же не має.
В мене земля пішла з-під ніг.
– Пішли. Почекаємо тата вдома.
– Ти відчиниш йому двері?
– Так.
Тоді вночі чоловік подзвонив та просив вибачення і я його пустила в квартиру. Не знаю, що буде далі, але мені дуже важко розуміти, що я дітей залишаю батька, навіть не намагавшись поборотися з «зеленим змієм».
Наші стосунки – це наші стосунки, а тато – є тато, улюблений і такий необхідний.
Чоловіка дуже налякала та ситуація й зараз він дійсно припинив випивати, але що буде далі, покаже час…
Чи правильно зробила жінка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!