Коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, то була ще дуже юною. Мені тоді тільки 17 виповнилося. А обранцеві – 31. Молоду і наївну дівчинку, якою я тоді була, різниця у віці не лякала. Навіть навпаки, я бачила в цьому вихованому та інтелігентному чоловікові захист та безпеку.
Загалом моє життя тоді було не з найкращих. Можна сказати, що я залишилася круглою сиротою при живих батьках. Нікому, окрім цього чоловіка, до мене діла не було.
Мати сильно пила, батько покину сім’ю, коли я була маленькою. Єдина, хто хоча б якось про мене піклувався, була бабуся. У всіх інших планах моє життя йшло шкереберть.
Після знайомства з Любомиром, ми прозустрічалися всього кілька місяців перед тим, як він вирішив поїхати на заробітки. Казав, що з грошима зараз важко, тому потрібно якось вирішувати це питання. Мені він золотих гір не обіцяв. Про заміжжя навіть не йшлося. Розпрощалися і забулися.
А після його повернення ми знову спробували відновити стосунки. Це був складний місяць безпросвітних ревнощів та скандалів з його боку. Я не витримала. Вирішила, що з нас сім’ї не вийде. Тоді ж познайомилася з його другом і ми почали зустрічатися. Зараз я розумію, як підло вчинила і взагалі це була велика помилка. У нас, до слова, нічого не вийшло.
Так я знову навернулася до свого колишнього кавалера. А куди мені було діватися? Періодично ми бачилися і нерідко все знову закінчувалося скандалами. Так мені довелося промучитися цілий рік.
Тоді я дізналася про вагітність. Розуміла, що нічого хорошого не світить ні мені, ні моїй дитині, особливо у батьківському домі, поруч з такою матір’ю.
Зібрала речі. Подзвонила у двері Любомира. Заявила, що чекаю від нього дитину, тому він зобов’язаний на мені женитися. Він сім’ї не сильно хотів. Але я почала погрожувати судом та аліментами, тому як-не-як, але погодився.
Тільки після того, як ми розписалися, я дізналася, що в мого коханого уже були діти від першого шлюбу. Ось чому він так відхрещувався від нових аліментів, що аж на весілля погодився. Звичайно було і прикро, і важко жити з нелюбом.
Ми продовжували сваритися і як тільки це набирало неймовірних обертів, Любомир тікав з дому. Уникав розмов. Не хотів усе виправити.
Чому ми сварилися? Мені надокучали його вічні повчання. Чоловік завжди звинувачував мене у всьому: то я багато грошей витрачаю, то погано прибираю, то готувати не вмію. Мені ж було всього 18 років, що я вміла тоді?
З дитиною допомагала бабуся. Сяк-так ми все пережили.
Потім я дізналася про другу вагітність. Шість років шлюбу вже минуло. Ми якраз переїхали в мою квартиру, матері купила будинок подалі від нас. Але в сім’ї нічого не змінилося. Чоловік продовжував лаятися, звинувачував у зрадах, які незрозуміло звідки взялися. А я терпіла, бо не мала куди втекти від нього.
Коли народилася друга дитина, я дізналася, що ми в розлученні. Усе зробили без моєї згоди. У Любомира багато впливових знайомих, тож і це не стало для нього проблемою. Це був шок. Коли я запитала, навіщо він так зі мною вчинив? Він відповів, що це мені за зраду. Мовляв, поки був на заробітках, я йому з його ж другом зрадила.
Ну так, було таке. Але тоді ми не були одружені. Та й мені він нічого не обіцяв. Поїхав на заробітки і все. Я зрадила йому не в шлюбі.
Після того, як ця правда випливла на поверхню, жити стало ще нестерпніше.
І так ще 4 роки мук.
Якщо я поверталася додому запізно, то мене обов’язково чекав скандал. Боятися доводилося через усе: зайвий крок, яскравий макіяж, коротка спідниця, прогулянка з подругами. Ось так чоловік замінив мені мати і батька.
Якось я все ж таки перегнула планку. Я відкрито зрадила Любомирові. Наступного ж дня той почав тиснути на мене і довелося йому все розповісти. Це його неабияк розлютило. Я ще стільки в житті не плакала, як тоді. На колінах його благала пробачити мені.
Любомир дітей не покинув. Але й пробачити мені не зміг. Довелося навіть в інше місто переїхати, щоб нічого не нагадувало про мою зраду. Але й це не допомогло.
Не минуло й пів року, як мій чоловік знайшов собі іншу. Тоді мовчки прийшов додому, зібрав речі і сказав, що йде від мене. А хіба я могла перечити йому після того, що накоїла сама?
Ось так я й залишилася сама з двома дітьми. Жила у чужому місті на орендованій квартирі. Цілий місяць я благала Любомира повернутися. Але нічого не допомагало.
Довелося змиритися. Я з’їхала на іншу квартиру, щоб він навіть не знав, де ми живемо, заблокувала номер і пробувала почати все із самого початку.
Саме тоді у моєму житті з’явився Богдан. Це був господар квартири, на яку я переїхала. Якось ми з ним розговорилися і я частково переповіла, які пригоди мені довелося пережити. Після цього ми здружилися. Інколи Богдан допомагає мені з дітьми. Може зробити в домі чоловічу роботу, але нічого більшого.
Я потроху почала змінювати своє життя, але одного дня у мої двері знову постукав Любомир. Він знайшов нас із дітьми і часто заходив провідати. Він каже, що хоче повернути все на свої місця. Готовий навіть кинути нову дівчину. Потім дізнався про Богдана і знову почав скандалити. Його вічні ревнощі і досі не дають мені спокою. Через його тиск доводиться визнавати, що я щось мала з кожним чоловіком, з яким він мене бачив. Перечити не хочу, бо це тільки розбурює Любомира. Ось так і виходить, що я гуляща жінка, яка спить з першим зустрічним.
Ще рік Любомир жив на дві сім’ї. Обом обіцяв, що скоро все зміниться. А я за цей час вкотре зрозуміла, що попри все люблю його до нестями. Заради дітей хотіла, щоб повернувся. Хоч спільне життя і завдавало мені стільки страждань.
Згодом Любомир таки повернувся. І далі продовжував винити мене у всьому. Тепер усі гроші, які я заробляла, віддавала йому. Він власну справу почати хотів. Стараюся для нього, як можу, а подяки ніякої. Одного разу він поїхав до матері на три місяці. Мені самій довелося воду в дім носити, на морозі речі розвішувати, от і простудилася. Пішли ускладнення по-жіночому. Проконсультувалася з лікарем, купила таблетки, лікувалася.
Після повернення додому Любомир знайшов їх у моїй шухляді. Чергова сварка. Я знову гуляща і невірна. Так і не вдалося довести цій людині, що це ускладнення від переохолоджень. Любомирові ж одне на думці: з кимось була, підчепила вірус і лікувала його.
Зараз для свого коханого я – ніхто. Він не соромиться ображати мене при дітях, принижувати і обливати брудом. Я ж терплю. Уже 14 років разом. Куди мені тепер подітися? Зжилася. Змирилася. Ясна річ, що моє життя зараз – зовсім не таке прекрасне, про яке я мріяла. Одна моя прогрішність і складний характер чоловіка зруйнували все сімейне життя.
Я хотіла б піти, але боюся за дітей. Сама я не зможу поставити їх на ноги. Мені навіть немає куди податися. І з таким батьком своїх чад не залишу. Хто знає, що йому на думку спаде завтра.
Зараз Любомир знову на заробітках, але це не означає, що скандали припинилися. Він надзвонює мені по 100 разів на день і сварить через телефон. Знову звинувачує у зраді і пригадує минуле.
Що буде далі, не знаю. Але, думаю, довго так не витримає ніхто із нас.
А як на місці головної героїні вчинили б ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!