Свого чоловіка я зустріла, одразу після того, як він розлучився. У нього від першого шлюбу було два синочки.
Ми зустрічались близько року, а потім він зробив мені пропозицію. Він одружувався вдруге, а я вперше.
Я мріяла про міцну і щасливу родину. Та я не знаю, чи правильно зробила, коли погодилась на шлюб з Іваном.
Перший Новий рік, який би ми мали провести разом, він поїхав зустрічати до своїх батьків, де були його діти і колишня.
– Ти не подумай. Я до неї ніяких почуттів не маю. Але це вже традиція. Я заради дітей туди іду.
Ми ще були неодружені тоді, тому якось я дозволила цьому відбутись.
Так, я знаю Іван з Танею розійшовся через те, що характери несумісні. Та не розуміла, як можна проживши з людиною аж 8 років дійти до висновку, що характери не зійшлись.
– Мене на початку взагалі не було у дома, я майже завжди працював, був у відрядженнях. А коли я вже міцно став на ноги і більше часу проводив вдома, то розумів, що нам не один шляхом з Танею – відповідав чоловік.
Після весілля ми почали жити у мене. У його квартирі жила Таня з дітьми.
Моє житло було невеличке, а ми планували купувати більшу квартиру. Іноді Іван приводив до нас своїх хлопчиків чи брав їх на прогулянку. Я не була проти. Навпаки, навіть рада. Вони добре до мене ставились, були виховані.
Та згодом наше подружнє життя стало зовсім не таким, як я очікувала.
Іван міг при мені сидіти спілкуватись з Танею. Або забігти до неї на обід, якщо я не встигла чогось приготувати. То він десь їх завезти має, то привезти.
Я почала ревнувати. До Тані.
Сказала йому, що мені це неприємно.
– З дітьми спілкуйся, але радитись ти повинен зі мною, я твоя дружина.І перекусити можна в кафе забігти..
– Ти що? Вона ж мені просто друг. Не будь, як маленька дитина.
Останньою краплею стала новина про те, що Новий рік він знову збирається святкувати з колишньою сім’єю. Традиції, бачте, у них. А я тоді що?
– Іди з подругами в ресторан чи клуб. Погуляйте, відірвіться на повну. – говорив Іван.
Мені стало так сумно, я аж розплакалась. Не розуміла, за що він так зі мною? Хіба не бачить, що такі речі неприємні для мене?
Усі подруги, яким я це розповіла обурились:
– Так не повинно бути, ви сім’я. Маєте бути разом.
– Та чого ви, дівчата. Хоче бути з дітьми – нехай буде. Поки у вас спільних немає. А ми відпочинемо собі, потанцюємо – сказала одна подруга. І я вже почала сумніватись. Хто з них правий. Що мені робити? Як реагувати на цю ситуацію?
А для вас це норма? Відпустили б чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!