Після одруження сімейний бюджетом розпоряджалася я. Дві наші зарплати я складала разом, окремо розподіляла витрати на всі наші потреби, а решту – відкладала. Чоловік завжди знав, що і скільки ми витрачали кожного місяця і така система його завжди влаштовувала. Саме з відкладених коштів ми купляли путівки на море, придбали автомобіль.
З часом ситуація почала змінюватися й ми все частіше конфліктували через гроші. Чоловікові не подобалося, що бюджет сім’ї в моїх руках. Або ж йому не подобався мій контроль: після походу в магазин я постійно нагадую йому класти решту в певне місце, або коли бачу, що він витрачає надто багато, то прошу менше їздити автомобілем. Можливо, я не зовсім права, але це просто необхідність. З грошима у нас не дуже добре, доводиться віддавати деякі борги, а так само і збирати на квартиру. Якщо не будемо відкладати, то можливість купити своє житло буде віддалятися з кожним днем. 
Я теж багато в чому себе обмежую. Уже багато років ходжу в одному пальто, не купляю собі нових чобіт. Якщо є така необхідність, то нові речі навіть не купляю, просто шукаю вживані в інтернеті. Він також. Ми не можемо багато заробити, хоч і вибиваємося з сил, але в нашій країні це нереально. Я вже казала йому про роботу за кордоном, але чоловік і чути нічого не хоче.
З деяких пір бюджет у нас роздільний. Я втомилася і махнула рукою. Живемо ми тимчасово в квартирі моєї тітки, орендуємо у неї за ціну нижче ринкової. На це, як і на квартплату і на продукти – скидаємося. Решта окремо. Я збираю зі своїх грошей, як і раніше. Він зі своїми робить що хоче. Купує собі всякі речі для машини, витрачає на розваги, випивку у вихідні. Я заробляю набагато менше, так що як і раніше собі нічого не купляю.
Стали жити як сусіди. Через постійні побутові конфлікти, кожен готує сам собі. Прибирає тільки за собою. І то, часто зі скандалом доводимо один одному, хто саме розкидав речі, чи не помив ванну за собою, і хто саме повинен прибирати. Спимо в різних кімнатах, бо з ним поруч я спати не можу. Він сильно хропе, до лікаря йти з цим не хоче. Винить у всьому мене. Я стала часто плакати, постійно на нервах, в поганому настрої. Ще й зараз є проблеми зі здоров’ям, лікарі кажуть робити операцію, але мені моторошно.
Я відчуваю себе зовсім самотньо, інколи навіть виню себе у всьому. На початку наших відносин все було інакше. А тут … Здається, що я чоловікові взагалі не потрібна. Просить завжди говорити, де я, куди пішла, о котрій повернуся. Називає це турботою, але я бачу в цьому тільки контроль. Часто дорікає, що я неуважна, неласкава, що у нас немає інтиму – а це нібито мій прямий обов’язок.
А я просто перестала відчувати якесь бажання. Навіть бажання жити. Так жити. Ні сенсу, ні любові, ні мрії в моєму житті більше немає. Я стала схожа на тінь. Я не хочу йти додому, не хочу йти туди, де він. Знову похмурий, роздратований і злий. Всі спроби поговорити закінчуються сваркою. Я люблю його, але мені здається, що його любов до мене закінчилася, хоча він це заперечує.
Не знаю, що робити. Як себе з ним вести? Пробувала по-різному, але все одно в підсумку винна. Такі стосунки важко назвати сімейними. Сім’я – це підтримка, любов, розуміння, співчуття. Мабуть, я щось роблю не так. Але що саме? Раніше все було чудово…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!