Я нещодавно поховала чоловіка. Мій Мирослав ще 24 лютого взяв всі документи та пішов у військомат. Казав, що не може спокійно їсти та спати знаючи, що треба захищати Батьківщину.
А ми з дітками спершу поїхали в Італію. там моя мама працювала. Правда, повернулися у Київ вже на Великдень, через 2 місяці.
Я постійно чекала Мирослава з війни, щонеділі ходила до церкви, а ввечері завжди з дітками перед сном молилися. Навіть просила сусідів та співробітників донатити, аби купити машину Мирославові, бо він тоді воював на Харківському напрямку.
Але, на жаль, 2 місяці тому його не стало – підірвався на ворожій міні. Моя мама спеціально приїхала додому, аби бути поруч. Діти весь час старалися якось допомагати, бо я не мала сили навіть з ліжка підвестися. Дуже схудла, не спала, тільки лежала та плакала. Бо ми з Мирославом були 23 роки разом, 16 з яких у шлюбі. Стільки всього пройшли поганого та доброго.
А зараз таке відчуття, наче твоє серце вирвали з грудей.
Але на цьому мої проблеми не закінчилися. 2 тижні тому до нас спонтанно вирішила переїхати свекруха, Любов Василівна. Стосунки у нас були не комільфо, вона ж не любила мене ніколи, бажала для сина кращої жінки. Навіть нарікала, що я з ним тільки через прописку (бо сама з невеличкого смт на Львівщині). Теж мені, дуже треба та прописка в Києві!
– Знаєш, тобі потрібна поміч. Бо геть себе запустила, аж шкода дивитися! – співчувала свекруха.
От я думала, що нарешті пані Люба мене прийме, як рідну доньку, що ми разом таке горе переживемо. Бо Мирослав був її єдиною дитиною, вона ростила його самотужки. Батька Мирослав взагалі ніколи не бачив, він покинув Любов Василівну коли дізнався про вагітність.
Та, на жаль, у свекрухи були інші мотиви. Я раз повернулася з роботи та почула, як вона з кимось обговорює нашу квартиру:
“Ну тут десь 78 квадратів. Так, так, на Шулявці. Ну я не знаю, то його житло, не питала, хто прописаний. То коли до вас підійти? Завтра після обіду? Документи взяти? Але ж ви точно гарантуєте що квартира залишиться тільки мені?”
Ох, у мене аж земля з-під ніг пішла. Виявляється, свекруха приїхала, аби нас виселити з квартири. Не знаю, для чого їй це треба – продавати чи в оренду здавати. Але як вона може? Ми ще не оговталися від такої втрати, тим паче, тут живуть її 3 онуків!
Вчора я тихцем взяла телефон свекрухи, поки та спала. Мобільний без пароля та зайшла багато контактів рієлторів, нотаріусів. В галереї фото документів, якісь записи…
Не знаю, що робити далі. Не очікувала, що рідна людина так підло зі мною вчинить! Квартиру Мирослав купив ще до шлюбу сам, ми разом вже хіба вкладалися в ремонт.
Але що робити далі? Якщо ми дійсно через свекруху опинимося на вулиці?..