Дуже довго я мріяла стати матір’ю. Що лишень не робила, багато років лікувалась. Чоловік мій не надто цим переймався, завжди заспокоював:
– Ну, не буде в нас дитини, нічого страшного! Головне, щоб ми здорові були.
Та я так не могла. Пережила чотири викидні, та в 34 роки нарешті народила. Пологи були вкрай важкими. Врешті лікарі вирішили робити кесарів розтин. Після народження, доньку забрали, а я відходила від наркозу. Чоловік якраз у відрядженні був, мав повернутися за два дні.
Коли відійшла, дитину принесли. Та я відразу зрозуміла – це не моя донька. В цієї дівчинки були пухкі губи, темне волосся й дещо смаглявіша шкіра. Вона однозначно мала африканське походження.
– Що це? Де моя дитина?
– Це ваша.
– Та подивіться! Ви що сліпа?
Я почала кричати, медсестра глянула й перепросила. Вона просто переплутала ліжечка. Потім розказала, що дитину народила 18-річна дівчинка, студентка. Вона українка, та зустрічалась з африканцем, який навчався в нашому університеті. Малятко зовсім не темношкіре, але однаково не таке світле, як слов’янські діти. Мати відразу попередила, що напише відмову.
– Ми вже зателефонували в соцслужбу. Таку дитину точно ніхто не візьме. А шкода, гарнесенька, в чому ж її провина, – підсумувала медсестра.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мені ж принесли доньку. Та цілісіньку ніч я чула плач тієї покинутої дитини. Врешті не витримала. Покликала персонал.
– Я заберу дівчинку! Я вирішила. То був знак.
– Ви ще подумайте, не поспішайте.
– Я всю ніч думала!
Чоловікові я нічого не сказала. Та коли він приїхав, в моїй палаті вже було двоє малят.
– А це ще чия? Годуєш?
– Так, годую. І це вже наша!
– Як це?
– Я вирішила її забрати. Нам Бог дітей більше не дасть. А так матимемо двох дівчаток. Ростимуть, як сестри.
– А мене ти запитати не хотіла?
– Тебе поруч не було. Її б забрали в дитячий будинок.
Чоловік страшенно образився і сказав, що мені доведеться обирати – він чи дитина. Насправді вибору в мене тоді вже не було. Я б не покинула Мію. Відтоді минуло чотири роки. Я сама виховую своїх прекрасних дівчат. І не було дня, щоб я пошкодувала про своє рішення. Цікаво, що відразу після розлучення, мені розповіли, що чоловік систематично зраджував, коли був у рейсах. Тож усе відбулося так, як і мало.
Як гадаєте, я зробила правильний вибір?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!