Нещодавно померла наша бабця, ми поховали її, все як годиться.
Після поминок до мами підійшла її рідна сестра Галина і сказала, що хоче поговорити. Мою маму звали Світлана. У них з сестрою було 6 років різниці у віці.
Як виявилось, вона хотіла, аби мама відмовилась від своєї частини будинку.
Тітка Галина усе життя прожила з батьками в домі, доглядала їх. А батьки жаліли доньку, що вона сама: ні сім’ї, ні дітей. Так склалось у неї життя.
А моя мама переїхала жити до тата у дім. Ми теж жили з бабусею і дідусем. З татовими батьками. Наш будинок був досить великим і ремонти там хороші зробили. Нічим не гірше, ніж у місті.
Я у батьків єдина дитина, тому вони все робили для мене, старались дати усе найкраще. Вони мріяли купити мені квартиру у місті. Тому дуже розраховували на частину грошей від будинку бабці.
А тут тітка Галина таке заявляє:
– Я ж прожила тут усе життя. Іншого даху над головою не маю.
За вечерею мама стала радитись з нами, що робити з проханням сестри. Тато був проти.
– Зараз і так часи важкі. Відмовлятись від хати було б по-дурному! Це ж великі гроші.
А от мені стало шкода тітку Галину. Я ж знаю, у неї таких грошей немає. Я просила батьків, щоб вони залишили їй хату. Так буде справедливо. То ж її рідний дім. А якщо вона його продасть, то не матиме, де жити.
Та батьки були вперті, їх не переспориш. Я вже й не знаю, як їх вмовити. Мені прикро за рідну людину. Вона ж дуже хороша, ми з нею у чудових відносинах. І псувати їх зовсім не хочеться.
Я думаю, якби бабця ще за життя залишила заповіт, у якому б вказала, що хоче весь будинок залишити тітці Галі, то зараз би проблем не було. А так, я й не знаю, що робити..
А як ви думаєте, потрібно батькам писати заповіт?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!