Мені було 59 років, коли я почала зустрічатися із новим чоловіком. Він вирішив не гаяти часу, тому одразу запропонував з’їхатися разом. Останні 15 років після розлучення я провела на самоті, тому вирішила спробувати щось змінити. Тим паче мій обранець здавався акуратним, охайним і добрим. Після короткої дискусії ми вирішили, що оселимося у моїй квартирі. Скажу одразу, що спочатку все було чудово, але потім щось пішло не так.
Проблеми розпочалися через те, що у нас не співпадали графіки роботи і ритм життя. Якщо у мене був визначений робочий день, то чоловік сам вирішував, коли йому працювати. При цьому він сам не міг ні поприбирати, ні приготувати їжу. У неділю я намагалася зробити кілька страв наперед, але вже в понеділок після роботи в холодильнику було пусто, а натомість мене чекала ціла раковина брудного посуду. Як тільки я кажу, що так не робитися, починаються образи й сварки. А просити помити вікна чи протерти пилюку навіть немає сенсу, адже це “жіночі обов’язки”.
Щоправда, одного разу я прийшла додому і звернула увагу на те, що стало чисто. Думала, чоловік нарешті схаменувся і вирішив мені допомогти, але ні. Він пропилососив лише на видних місцях, а під столом і диваном залишив увесь бруд. Можливо, більшість не зрозуміють мене і скажуть, що я занадто вибаглива, але я звикла до іншого життя. Зрештою, навіщо мені хтось, якщо я сама ходжу на роботу, готую, прибираю? Розумію, що чоловік добре влаштувався, але мені вигідніше бути одною.
Якось під час чергової сварки я сказала йому все, що думаю. Натомість чоловік відповів мені, що ми живемо не у його квартирі, тому він не збирається господарювати у чужому домі. Хто ж таке бачив, аби гість купував щось і дбав про побут? Це стало останньою крапкою у наших стосунках. Після двох тижнів спільного життя ми розійшлися. Більше я не збираюся впускати когось у свій особистий простір.
А ви підтримуєте позицію жінки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!