З Олегом я прожила в шлюбі довгих 12 років. Пальців рук забракне, аби полічити, скільки разів я думала про розлучення. Та зупиняло лише те, що в мого чоловіка була чудова сім’я, яку не хотілося втрачати.
Сама я сирота, точніше не зовсім. Маму свою знаю, вона в селі живе. Та від мене відмовилась, ще коли я дитиною була. В неї було семеро дітей, яких не могла годувати й одягати, тому й мене з братом відправили в інтернат. Та я тоді раділа, адже принаймні мала, що їсти й де спати. Час від часу ще приїжджали благодійники, привозили гостинці та гуманітарну допомогу. Це було справжнім святом для нас усіх.
Я гарно навчалась і врешті вступила на хімічний факультет університету. Це був мій шанс досягти успіху. Згодом закінчила навчання й почала працювати в лабораторії лікарні. А потім познайомилась з Олегом, випадково просто в магазині. Виявилося, що ми ще й живемо по сусідству.
Так і почався наш роман. Який закінчився весіллям. Його батьки взяли на себе усі витрати. Вони чудові щирі люди, і відразу прийняли мене, наче рідну доньку. Свекор Віктор Петрович – щирий та простий, та він важко хворів, тож спілкувалися ми не часто. А свекруха Дарина Іванівна завжди уважна та надзвичайно чуйна. Мене вкрай здивувало, коли ще до весілля вона до мене підійшла з розмовою:
– Доню, ти закохана в мого сина, я це бачу. Та хочу попередити, що в Олега дуже важкий характер. Подумай добре, чи ти готова до такого.
– Та що ви кажете, Олег чудова людина. Він мене любить!
Звичайно, я нікого не слухала. Ще й відразу після весілля завагітніла. Та коли була лише на другому місяці зрозуміла, що зробила помилку. Чоловік зовсім мені не допомагав, а за першої можливості тікав до друзів. Свекруха намагалась мене втішити, завжди підтримувала. Врешті я народила.
Згодом свекор помер. Тоді Дарина Іванівна вирішила поїхати на заробітки. А після цього Олег почав поводитися гірше. Міг кілька днів не приходити додому, а коли з’являвся увесь час кричав. Я не знала, що робити. З останніх сил намагалася зберегти сім’ю.
Усі гроші, які висилала свекруха – Олег забирав і витрачав не знати на що. А ми не мали навіть що їсти. Минуло кілька років і Дарина Іванівна приїхала. Зненацька, без попередження. Вона зайшла у квартиру, побачила, що в холодильнику порожньо, ремонт не зроблено, все страшне й поламане. Тоді вона сказала:
– І як ти до такого довела? Все страшне, захаращене!
– А що я можу зробити?
– Може годі вже терпіти. Перестань бути ганчіркою. Якщо Олег тебе не слухає – розлучись.
– А як же сім’я?
– Так ти хочеш жити?
Вона говорила грубо, буквально ображаючи мене. А потім пішла геть. Коли повернувся Олег я почала розмову:
– Я так не можу й надалі жити.
– То йди геть, хто тебе тримає. Думаєш, комусь потрібна сирота з дитиною.
Я зібралась і пішла. Зовсім не розуміючи куди. Залишилася на ніч у подруги. А зранку мені зателефонувала свекруха:
– Нарешті ти наважилась! Я хотіла тебе підштовхнути, того й так вчора з тобою говорила. Можеш жити з онукою у мене, я допомагатиму грошима. Олегові більше ні копійки не дам.
Дарина Іванівна повернулась до Італії, я переїхала в її стару кварти. Гроші, які вона висилає, марно не витрачаю. Вже зробила ремонт і оновила меблі, аби коли приїде – їй приємно було. Також я почала гарно заробляти, влаштувалась в приватну лабораторію Невимовно вдячна свекрусі за все, для мене це найрідніша людина.
Ви вірите, що свекруха може до невістки ставитись краще, ніж до рідного сина.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!