Коли мені було 24, то я втратила батьків у страшній автокатастрофі. Молодшому братові тоді було 16 років і я стала його офіційним опікуном. На той час я вже мала свою квартиру та роботу, тому могла взяти відповідальність за виховання Дмитра.
Брат досить важко переніс втрату батьків. Прогулював школу, додому приходить посеред ночі. Ще й зв’язався з якоюсь поганою компанією та робив мені великі проблеми. Раз навіть пригрозили його забрати у колонію, а мене взагалі позбавити прав. Мовляв, служби опіки не впевнені, що я можу виховати брата.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я майже рік намагалася налагодити стосунки з братом. Навіть проти його волі записала до дитячого психолога, ходили на спеціальні лекції для важких підлітків. Заради свого брата я поставила хрест на особистому житті. Хтось з подруг заміж виходив чи дітей народжували вже по другому колі, а я навіть часу на побачення не мала. Повірте, я тоді не за кавалерів думала, а за майбутнє брата. Адже Дмитро дуже погано вчився.
Після 11 класу він ледь пройшов по балах на контракт. Я взяла у банку кредит, аби заплатити йому за навчання. Але не раз до мене телефонували з деканату і погрожували відрахувати Дімку за прогули. А я все носила подачки в конвертах і просила цього не робити.
Тільки рік тому братик “вгомонився”. Влаштувався на роботу барменом, а в університеті взяв академку. Я думала, що нарешті в його крихітних мізках почало щось змінюватися та він візьметься за голову.
Але, на жаль, Бог не почув мої молитви. У тому барі Дімка познайомився з дівчиною Ольгою, вона там працювала офіціанткою. Вони прозустрічалися не так довго, тільки 4 місяці. І невдовзі дізнаюся, що в родині буде поповнення.
Так, як я мала вже своє окреме житло, то сказала, аби брат вже приводив жінку на квартиру покійних батьків.А я буду час від часу їм допомагати з малюком.
Однак, є проблема – весілля. Ольга хоче пишне святкування, яке переплюне ті весілля депутатів та міністрів. Показувала дуже дорогі сукні, там найдешевша коштувала тисячу доларів. А ще родина у неї чимала, декілька сестер та братів, батьки, бабусі та дідусі. Словом, людей з її сторони назбиралося десь 70 мінімум. І це ще вона не рахувала тих родичів, які на заробітках.
Та і батьки її не заможні, багатодітна родина з невеличкого села. Тато роками працює на заробітках, аби прогодувати малих дітей. На них надію щодо оплати весілля взагалі не було.
Я намагалася пояснити, що зараз весілля грати не варто. Адже краще відкласти і купити малюкові коляску, ліжечко, щось зберегти на “чорний день”. Але хіба Діма мене колись слухав? Бігав від одного банку до іншого, аби взяти кредит. На щастя, ніхто йому офіційного дозволу не дав.
І от Ольга вигадала, що я, як старша сестра, повинна допомогти молодій родині зіграти весілля:
– З якого це дива? Ви краще назбирайте гроші самотужки, а не сподівайтеся на чужу поміч.
– Хіба тобі важко?
– Так, уяви собі, мені дуже і дуже важко. Нащо тобі те весілля здалося? Бо так Олька захотіла? Краще зроби ремонт у квартирі, підготуйся до появи малюка.
– Знаєш, ти просто мені заздриш. Бо у мене є справжня родина. А тобі 30, ні чоловіка, ні дітей.
Ці слова мене дуже ранили. Я вигнала брата з квартири потім закрилася у ванній та почала гірко плакати. Так, у мене дійсно нема чоловіка, бо я всі ці роки думала тільки про Дмитра. А що отримала натомість? Злість та ненависть.
Знаю, що Діма все одно хоче зробити весілля, бо Ольга його чисто заклювала. І намагається позичити гроші у наших родичів та друзів.
Я щиро сподіваюся, що скоро брат порозумнішає та визнає помилку. Інакше я не хочу його бачити і на весілля не прийду!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!