Часом важко збагнути, що наші загиблі захисники – це не лише Герої й приклад для кожного з нас. Це люди, котрі мали свою історію, котрі вирішили захищати країну не просто так. Вони знайшли свої причини.
Саме таким був Роман Боровець. Старший син, він народився всього на кілька хвилин раніше за брата-близнюка. Та все життя оберігав його. Вражав здатністю об’єднувати людей, мав безліч друзів.
“Доброта та щирість — це про мого Романа. Він був всім моїм життям. Я завжди йому казала: «Сину, в нас одне на двох сердечко, ти — моє все». ” – згадує мати воїна Валентина Боровець.
Після школи Роман вирішив стати психологом, тож вступив до педагогічного університету. Його обожнювали й одногрупники, й викладачі. Хлопець жив у квартирі педагогів, котрі полюбили його, як рідного. Навіть дітей з ним без остраху залишали.
Працювати психологом Романові не судилось. Натомість їздив на заробітки, мав золоті руки і вражав усіх працьовитістю. Згодом познайомився з Оленкою, дівчиною з їхнього села. Вони щиро закохалися. Два роки зустрічалися, а тоді побралися. Жити вирішили в Рівному.
Молоді мріяли про дитинку, але спочатку завагітніти не вдавалося. А тоді, одного дня дізналися, що Олена при надії. В них мав народитись синочок. Роман хотів дати коханій все найкраще, тож знову поїхав на заробітки. Та раптом сталася біда. Олена захворіла. Страшний кашель і висока температура ніяк не минали. А тоді діагноз – коронавірус.
На сьомому місяці вагітності дівчину відправили в Дубно до лікарні. Тоді хвороба вже вразила легені, Олена не могла дихати. Та в телефонних розмовах вона заспокоювала коханого, мовляв, все добре. В листопад 2021 року її не стало. Лікарі цілком могли врятувати дитину, але вони не встигли. 18 листопада вагітну поховали разом з малятком.
Роман втратив і кохану, і сина, а з ними й сенс життя. Увесь час він сидів біля їхньої могили. А вже за кілька місяців прийшли окупанти.
“Син, який раніше не проходив строкову службу, заявив, що боронитиме Україну.”, – згадує Валентина.
Роман долучився до 68-ї єгерської бригади. Воював на Донеччині, згодом на Куп’янському напрямку. Позивний отримав “Добриня”, адже постійно усім допомагав.
“Він постійно допомагав хлопцям. Був командиром взводу. Все їм купляв з амуніції, бо дуже піклувався за життя кожного. Завжди мав авторитет та повагу. Вирізнявся самовіддачею та вірністю справі, якою займався. Мав сильний дух та незламну волю”, – додає мати.
Роман планував бути військовим і після перемоги. Влітку 2023 року йому дали відпустку. З двома побратимами полетів на тиждень до Єгипту. А вже восени всі троє загинули на війні.
Валентина стверджує, що Роман відчував, що загине. Напередодні написав другу, що йому шкода матері і брата. А ще зняв обручку, яку завжди носив. Та він боявся, що вороги вкрадуть.
14 жовтня під час штурму ворожих позицій біля Райгородка, що на Луганщині Роман Боровець загинув. Він йшов попереду, вів хлопців. Спочатку воїна поранили, а потім захисників накрили дрони.
Поховали Романа поруч із дружиною і сином. В лютому йому мало виповнитися 30 років.
«Усі свята для мене закінчились, й у серці тепер біль та темрява, — зізнається згорьована мати. – не вірю, що його нема! По кілька разів на тиждень сідаю у маршрутку, бо живу у Рівному, та їду в село за 45 кілометрів на кладовище. Даю волю сльозам. Болить нестерпно!”
Щирі співчуття рідним! Вічна пам’ять Герою!!!! Низький уклін!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!