Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася на весіллі у подруги. Це було 25 років тому. Вона виходила заміж за лейтенанта, тому я мала змогу відвідати військове містечко. Мене вразила атмосфера, яка там панувала. Усі підкорялися суворому розпорядку й завжди трималися купи. Діяло правило: один за всіх та всі за одного. Така вірність, дружба й відданість справили на мене неабияке враження.
Я пригляділася одному прапорщик, який почав приділяти мені знаки уваги. Наше дружнє спілкування переросло в романтичні відносини, а через рік ми побралися. Після цього розпочалося звичайне побутове життя. Чоловік повністю забезпечував мене, тому я могла займатися своїми справами й вести побут. Ми завжди жили в достатку й ніколи ні в чому собі не відмовляли. Чого вартують лише 5 пережитих ремонтів! Бувало всяке, але роки пролетіли немов одна мить. Бувало, я підпрацьовувала в офіцерській столовій, але такий рід діяльності мені абсолютно не подобався.
Після свого ювілею з нагоди 50-річчя, чоловік заявив, що він втомився і хоче вийти на пенсію. Я до останнього не вірила, що його наміри є серйозними, однак помилялася. Тепер колишній прапорщик увесь свій час проводить вдома. Спочатку мені це абсолютно не заважало, але згодом його присутність почала мене дратувати. З будь-якого приводу у нас виникають сварки та непорозуміння. Я не звикла до того, що ми постійно разом, адже раніше будні були більш насиченими: служба, справи, вихідні і так по колу.
Зрештою, я запропонувала чоловікові влаштуватися охоронцем на склад, але він сказав, що зі званням прапорщика не збирається опускатися так низько. Проте на службу він теж повертатися не хоче. Одним словом, працювати відмовляється.
Доводиться миритися з тими обставинами, які склалися. Якщо влітку справлятися легше, то взимку чоловік стає нестерпним. Він постійно шукає привід для докорів, критики та скарг. Найстрашніше те, що я не знаю, як це змінити.
Якщо відверто, то я втомилася.
Наші сварки не закінчуються. Ми обоє готові розлучитися, але спільний побут та діти стримують нас. Я неодноразово просила чоловіка знайти собі якесь хобі чи заняття, а він вдає, ніби не чує мене. Єдиною його розвагою стали комп’ютерні ігри. І річ абсолютно не в грошах, бо фінансів нам вистачає. Сама манера поведінки стала нестерпною. Чоловік перетворився на злого похмурого нахабу. Як тільки закінчується робота в гаражі або набридає рибалка, він починає командувати мною.
Хіба так важко знайти якесь заняття? На пенсії життя не закінчується. Тим паче у чоловіка є можливість займатися тим, що йому справді подобається. На щастя, ми не залежні від грошей і можемо дозволити собі робити все, що заманеться. Для чого витрачати час і нерви на сварки й докори? Не розумію.
А як ви вважаєте, чим повинні займатися люди після виходу на пенсію? Що ви можете порекомендувати жінці, яка опинилася в такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!