– Світланко! – знову гукає з порогу свекруха Анна Данилівна. – Я на закупи збігала, продуктів тобі принесла. Все свіженьке, смачненьке. Тут і масло, і сир, і печиво для онучки. Не погордуєш?
Гадаєте, що треба радіти? Бо ж золота свекруха: в магазин збігала, продуктів принесла. Хоч молись на неї! Я, хоч і в декреті, та після таких відвідин сама поспішаю на ринок за нормальними продуктами. А ще до смітника! Дещо кидаю псам, та й ті цураються!
Я ніколи не просила допомоги у Анни Данилівни, чоловік у мене заробляє, я отримую виплати. У магазин стараюсь ходити по потребі, та й чоловіка іноді прошу – не відмовляється. А свекруха ще й до гаманця заглядає, мовляв, віддай гроші за спожите. І не соромиться! Від її голосінь часто просто огидно! Я, звісно, повертаю гроші. Та на душі стає неприємно. Ну от якого біса? Хіба я просила мене утримувати? Так, саме утримувати, бо це не назвеш інакше. Адже все, що купується, із серії «найнижчі ціни». Зазвичай, це не масло, а спред, дешевий сир, почорнілі банани і припсуті цукерки. А ще фарш, явно другого сорту і черстві булочки. Мене аж нудить від цих смаколиків! А печиво моя донька просто кидає на підлогу. Вона ще маленька і правил етикету не знає.
– Ой, та не потрібно було, – намагаюсь нормально пояснити.
А вона лиш відвертається і каже, що їй нескладно. А потім нарікає, що я гордую. Ви би знали, які прокльони на мене сиплються! А потім починається концерт із серцевим приступом:
– Я ж стараюсь, хочу якнайкраще! – ремствує вона. – У мене ж така крихітна пенсія! Я ж немічна, квола жінка. У тебе немає ні крихти вдячності!
Після цих церемоній між нами зав’язується «обіт мовчання». А чоловік довго і нудно пояснює мамі, що ми не хотіли її образити.
Наступного разу свекруха приходить з порожніми руками і виправдовується:
– Спеціально вам нічого не брала. Бо завжди недогода.
А через певний час починається та сама історія. Свекруха й справді має болячки, тому чоловік жаліє її і береже, та й я не можу її цілком відштовхнути.
А ще ми живемо в селі з купою родичів і близьких друзів. Тож свекруха їм постійно жаліється, яка я погана і невдячна, нарікає на моїх батьків, що живуть в іншому місті, тому й помочі від них не діждешся. Але це не так, бо батьки часто допомагають мені коштами, а якщо привезуть гостинці, то тільки все якісне і в подарунок.
– Твоя дружина знову маму образила! – гонорово заявляє сестра Марія по телефону моєму чоловікові. – А совість у неї є? Пані Анна і так має достатньо стресів: самотність, старість дошкуляють неабияк. А тут ще й діти – неблагородні. Аж шкода глянути! От втратиш матір, тоді й зрозумієш, як глибоко ви помилялись! От була нещодавно у неї. Швидку викликала. Ліків прописали цілу купу. А грошей звідки взяти? Тож переконай свою дружину, щоб була уважнішою до її стану.
А хочете підкину вам дров у полум’я? Так от: у пакетах свекрухи є й нормальні продукти: грильяж, дорогий сир, копчена ковбаса. Це мама чоловіка несе собі і своїй доньці, це для неї солодкі гостинці. Говорити, що вона переплутала пакети даремно. Бо це назвуть заздрісною і сварливою.
І це ще не все, бо щомісяця чоловік дає матері грошей: то на нормальне харчування, то на комуналку. Сваритися з чоловіком я не хочу, він пізня дитина, свекруха справді не може похизуватися своїм здоров’ям. Тож за непотріб, який вона приносить, плачу двічі. Як вам?