Після того, як я повернулась в Україну, чоловік мені таке заявив, що аж очі на люба повилазили!

На заробітках в Італії я вже майже 7 років, однак мій чоловік ніколи не підтримував цього. Петро завжди сперечався та конфліктував зі мною стосовно заробітків.

– Я вважаю, що чоловік та жінка мають бути разом. Не розумію та не підтримую стосунків на відстані — говорив він.

– Ну я зароблю трохи грошей і скоро повернусь! —  переконувала його я.

– Але ж нам нічого не бракує! У нас є все: хата, хоч невелика в селі, але своє, є що їсти, свіже та домашнє з городу. Навіщо їхати на чужину ? — далі спорив чоловік.

– Наша донька от-от підросте і що ми їй дамо?  – я все одно вперто стояла на своєму.

– А нам щось давали? Ні, всього самі досягли. От вона має руки та ноги й теж зможе. А ми допомагатимемо.

Я так не хочу, бо бачу як живуть заробітчани у нашому селі: хати будуються ніби гриби ростуть, щороку нові машини, бізнеси відкриваються. Тому теж хочу поїхати й щось тай надбати.

В результаті зробила я документи, купила квиток на автобус і чоловіка просто поставила перед фактом. Він трохи спочатку дувся, а потім змирився.

В Італії вже 10 років працювала наша сусідка, хоч ми й не були у дуже приязних стосунках з нею, однак вона пообіцяла допомогти з роботою. Так і сталося, завдяки їй мене прийняли доглядати 87-річного чоловіка. Я швидко включилась в роботу й заробляла по тисячі євро на місяць.

Усі зароблені гроші складала на купку і накопичувала на квартиру для доньки. 20 років працювати там я не збиралась, як це роблять інші. 

І знаєте, за 5 років у мене вийшло назбирати необхідну суму на житло. Тоді я повернулась додому та купила квартиру в новобудові. Однак згодом зрозуміла, що то не пасує таку сиру хату дитині давати. Там ше купу грошей на ремонти треба буде, тому вирішила ще раз поїхати в Італію. 

Влітку приїхала на місяць в Україну. Оскільки я вже мала пермессо, то мала можливість на відпустку. Пробувши трохи вдома, я звернула увагу, що щось дивне відбувається з моїм чоловіком. Петро геть зі мною не хотів говорити, постійно мене уникав, тоді я вирішила запитати його:

Пошепки

– Петре, в чому справа? Ти мені вже нарешті скажеш ?

– А ти ще не розумієш —  у відповідь запитав він.

– Не зовсім. Це, мабуть, якось стосується Італії й моєї роботи ?

– Так. Бінго! Мені розповіла сусідка усю правду —  заявив Петро.

– Яку правду? Я не розумію —  спантеличилась я.

– Ольга каже, що за 10 років на заробітках вона ще квартири в місті не купила, а ти за 5 встигла. Переконує мене, що це ти там якогось “спонсора” ще маєш. А я й не сумнівався, що таке станеться! От тобі й маєш заробітки! —  волав чоловік.

– Це ти натякаєш на зраду?

– Так, тому їдь у свою Італію хоч вже, я тебе бачити не хочу!

От таке заявив мені мій чоловік. Я ошелешена та шокована. По-перше, як він міг таке подумати та як, так не цінувати мою працю? Невже він думав, що я весь той час закордоном відпочивала? А по-друге, страшна змія ця сусідка Ольга! Хоче зруйнувати мою сім’ю, але я цього так просто не допущу. 

Що радили б мені робити в такому випадку? Зараз я ще знаходжуся в Італії, таки ще повернулась завершити ту усі свої справи, але планую скоро їхати додому.

Як провчити сусідку та як довести чоловікові, що куплена мною квартира, це наслідок моєї нелегкої роботи?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Soffi
Adblock
detector