Як тільки надворі починало світати, Софія вже збиралася на роботу. Вона працювала у місцевій лікарні медсестрою. Зрештою, робота їй цілком імпонувала. Вона ще з дитинства мріяла бути лікаркою. До такого рівня, правда, не дійшло, але, повірте, медсестри також роблять не менше, ніж лікарі.
У Софії була маленька доня. Яку, на жаль не було з ким залишати. Доводилося вести її до сусіди. Старенька власних онуків не мала, тому з превеликою радістю гляділа за малям. Обох усе влаштовувало.
Запитаєте, чому Софія не подумала про дитячий сад, а додавала роботи пенсіонерці? Так робота така, що ні відвести, ні забрати дитину жінка навіть не змогла б. Чоловіка у Софії більше не було. Вони розійшлися ще до народження донечки. А рідня жила дуже далеко, щоб ще й з дитиною допомагати.
Отож, робочий день у лікарні починається дуже рано. У таку пору надворі ще тьмяно. Тільки починають їздити автобуси, а сонні люди потроху вибирають з власних домівок. Софії ж доводилося добиратися до лікарні пішки. Напряму від неї не їхав жоден транспорт. Шлях, до слова, чималий. Але жінка звикла.
Неодноразово колеги їй радили покинути лікарню і перевестися у сільський медпункт. Втім, Софія була проти. Вона любила свій колектив, свої обов’язки та й платили на цьому місці куди більше, аніж фельдшерці в селі.
Пацієнти у Софії були різні. Кого вона тільки за життя не бачила у цих маленьких білих палатах. Часом бували дуже важкі випадки, від яких навіть спати потім не хотілося кілька днів поспіль. Але Софія неабияк раділа, коли хворі йшли на поправку і отримували хороші прогнози. Вона відчувала, що виконала свій обов’язок, хоч і не лікувала їх безпосередньо.
До слова, багато хто не поважає її роботу. Навіть серед колег є ті, які, маючи старший ранг, ставляться до неї з упередженням. Не цінують важкої праці інших!
Часто чуємо про хабарів у лікарні. Що ж гріха таїти. Є такі. Але Софія завжди гречно відмовлялася від будь-яких подарунків. Вона собі сама заробить.
Жінці тільки-но виповнилося сорок років. Особисте життя все ніяк не могло налагодитися та й з рештою було так собі.
Досі Софія терпіла пиятики чоловіка, всі його образи та скандали. Не хотіла сім’ю руйнувати. А потім чоловік почав піднімати руку. Цього жінка терпіти не збиралася. Подала на розлучення, зібрала його речі і вигнала з дому.
Він пішов. І слова не сказав. Тому Софія ні про що не шкодує. У неї зараз є все необхідне для нормального життя: робота, дім, гроші, донька – цього аж занадто.
Ростити доньку, до слова, було не так легко. Доводилося працювати на півтори ставки. Але Софія не бідкалася. Навіть не жалілася нікому на своє життя. Просто щотижня ходила до церкви, молилася і ставила свічки за здоров’я.
Нарешті Софія прийшла на роботу. Перевзулася, одягла білий халат. Тоді обійшла хворих, запитала, як у них справи та самопочуття, і попрямувала до сестринської.
До кожного жінка могла знайти свій підхід. Знала, як догодити та не образити навіть найпримхливішу людину.
Хотіла чаю собі заварити, бо не встигла навіть поснідати, як у кабінет зайшли її знайомі.
– Там якось безпритульного привезли. Паралізований ніби. Ходи, помогти треба.
Софія вимкнула чайник і пішла за колегами. До нових пацієнтів жінка завжди ставилася з особливою увагою. Увійшла до приймального покою і побачила чоловіка в гарному одязі, але дуже брудною. Це його вони безхатьком назвали? Хм… Ну хіба що цей одяг він у когось поцупив.
Виявилося, що чоловіка знайшли у канаві. Він і справді був паралізованим, навіть слова мовити не міг.
Найбільше постраждала нижня частина тулуба. Її пацієнт зовсім не відчував. До палати його довезли на каталці. Поклали на ліжко і почали оглядати кишені. Знайшли паспорт. Але крім ініціалів та року народження більше нічого так і не дізналися. І справді безпритульний…
Софії було шкода цього чоловіка, тож йому вона намагалася приділяти більше уваги. Йому і так самотньо за межами лікарні. То хай хоча б тут хтось проявить свою турботу. Так вона бігала за ним цілий тиждень, ніби інших пацієнтів не існувало.
Колеги дивувалися, бо ніяк не могли збагнути, чому Софія так возиться з цим безхатьком. Вони навіть сміялися з неї. Втім, медсестру це не тривожило. Вона просто виконувала свої обов’язки і все.
На жаль, лікування допомогло повернути часткову рухомість верхніх кінцівок, а з нижніми справи були кепські. Ніхто навіть причину паралічу встановити не міг. Все списували на спосіб життя бездомного, п’янки, життя на вулиці і таке інше. Через місяць його вирішили виписати.
Софія чула, що його хотіли поселити у якомусь притулку і прекрасно знала, які жахливі там умови. Тож недовго думаючи, вирішила забрати старого до себе. Лікарі крутили пальцями біля скроні. Мовляв, у тебе дитина маленька, які безхатьки?
Але жінка тільки відмахнулася. Вона привезла чоловіка у свій маленький сільський будиночок і повідомила, що тепер він житиме там.
Так вони й зажили утрьох.
Доки жінка була на роботі, новий співмешканець лежав у ліжку, а після зміни Софія вивозила старого у двір на прогулянку. Їв чоловік не дуже багато. Та й, до слова, не вимагав нічого.
Завдяки турботі медсестри з часом безхатько почав жвавішати та приходити до тями.
Він часто гортав фотоальбоми в домі і постійно казав, що когось йому всі ці обличчя нагадують. Але кого..?
На березі річки сиділа пара. Вона була трохи не такою, як всі. Йшлося про дорослу жінку років сорока п’яти і чоловік, певне, удвічі молодшого, ніж вона.
Перехожі окидали їх несхвальними поглядами, хитали головами і йшли далі. Але пару це не цікавило. Вони, здається справді кохали одне одного.
– Замислений ти якийсь сьогодні. Що сталося? Гроші ти отримав…
– Отримав… Але знаю, що заслуговую більшого… Знаєш, я так тебе люблю. А ти?
Ясна річ, молодик лукавив.
Про яку любов могло йтися, якщо та жіночка могла замінити йому матір? Хлопець був змушений залишатися з тією панянкою, бо з рідного дому його вже давно вигнали. Максим був ще тим ігроманом, тратив усі гроші, виносив усе з дому. Ось його і викинули за двері рідні батьки.
Тому Максим швидко зметикував, що зможе вирішити всі проблеми, закохавши у себе заможну пані. І ось йому пощастило. Одного разу він побачив розкішну жінку, яка вийшла з власного авто. Вона плакала, тому юнак не став чекати. Він підбіг до неї і почав заспокоювати.
Нещасну звали Мариною. Виявилося, що вона втекла з РАЦСУ. Саме розлучалася зі своїм третім чоловіком. Чомусь ніхто не витримував її характеру. Мовляв, вона тільки про себе думає і всі гроші на нісенітниці спускає. Зате ревнує як! Якраз її ревнощі і призводили до розлучень.
Ще із самої юності Марина була непутящою, як про неї казали знайомі. Заледве закінчила університет, а далі сповна віддалася гулянкам. Одні тільки чоловіки в голові були. Батько Марини був дуже невдоволений такою поведінкою доні. Він виховував її самотужки і точно не думав, що вона виросте саме такою.
Мати Марини не пережила пологи. Тож донька була єдиною рідною людиною для свого батька. Що він зробив не так, що доня стала такою примхливою, чоловік і досі збагнути не міг. Він старався з усіх сил: дивосвіту, влаштував на роботу. Але та довго у такому стилі життя не витримала. Її манив інший світ.
Ось Максим і скористався її інфантильністю. Тільки про кохання навіть не йшлося. Гроші – ось його мета. На щастя, цим забезпечити своїх кавалерів Марина могла.
Через кілька місяців Максимові цього стало мало. Він робив більше ставки, а отже й борги росли. Вирішив надавати на жалість своїй “коханій”. Попросив грошей у неї. Сльозам свого хлопця Марина повірила. Віддала все, що мала.
Вона навіть будинок хотіла продати. Просила батька переписати його на неї. Але той відмовився. Це розізлило доньку. Вона розповіла все Максимові і в того виник хитрий план.
Боргів багато, час підтискає – треба думати швидше. Серед знайомих знайшлися люди, які підробили документи про власність квартири. Тепер все належало Марині та Максимові.
Щоб батько не вчинив скандалу, Марина щодня підсипала ому щось в їжу. Від того татові було так погано, що квартира – останнє, про що той думав. Потім старого спаралізувало. Як тільки це трапилося, Максим викинув свекра на вулицю без краплі жалю.
А все, що було у його кишенях – фальшивки. Навіть документи. Тепер Марині та Максимові ніхто не заважав.
Але планам їхнім не судилося збутися. Завдяки турботі Софії чоловік одужав. Нарешті він міг говорити і нарешті розповів свою історію. Хоча доня була переконана, що її батечко покинув цей світ.
Після того, як Софія дізналася правду, вона викликала поліцію. Так почалося слідство. Винуватців знайшли дуже швидко. Тепер у них буде час подумати про свої вчинки.
А через пів року старенький цілком одужав. І тільки зараз пригадав, кого бачив на фото в альбомі Софії.
Сусідка Софії, яка часто сиділа з донею жінки, була його першим коханням.
А в знак великої вдячності чоловік продав свій дім, де все нагадувало про підлості улюбленої дочки, і купив інший неподалік від Софії. Усе його майно після гибелі перейде саме їй.
Як всі колеги Софії здивувалися, коли почули цю історію. Безхатько ще й багатієм виявився. Казка!
Тепер і самі шкодують, що не взяли старого до себе. Оце перепало б.
Зараз Софія живе у великому міському будинку, який їй купив вдячний пацієнт.
Тепер ц неї і так були гроші, навіть не доводилося бігати у лікарню. Вона, до слова, звільнилася звідти. Зараз у неї була сім’я. Вона мала кому присвячувати свій вільний час.
Чоловік ще й до сусідки Софії завітав. Нагадав тій про себе і відтоді вони й досі разом.
Десь у той же період у місцеву клініку, неподалік дому нашої героїні, влаштувався новенький лікар. І Софія поки навіть не здогадується, що з ним вона проживе у щасливому шлюбі до самої старості. Але про це згодом.
Ось такі дива у житті бувають.
Що думаєте про цю історію?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!