Я у мами єдина донька. Та загалом, у мене нікого, крім матері, на цьому світі нема. Батька не стало давно, я ще у садочок ходила, він мав важку хворобу. Ні бабусі, ні дідуся з двох сторін я не застала за життя.
Ну але щось їй з роботою не щастило. Тому, коли я після 11 класу вступила до Львова, то мама вирішила податися на заробітки:
– Ну що мені тут робити? За ті нещасні копійки працювати на заводі? То здуріти можна.
– Мамо, на одному заводі робота не закінчується. Є багато варіантів.
– Ні. Я вже і так зробила документи та збираюся до Португалії.
І мама дотрималася свого слова. Я навіть не знала, ким вона там працює. Зате зарплати їй вистачало на різні розваги. Я ж бачила її фотографії у Фейсбуці, вона часто хизувалася дорогими покупками, коли ми говорили по Скайпі.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Додому вона приїздила вкрай рідко і давала мені 100 євро, типу на різні витрати. Ну і вона мала дорогі шуби, телефон, раз сама собі купила машину. Хоча наша квартира потребувала капітального ремонту. На ті гроші ми б могли купити нову сантехніку до ванни чи меблі.
Та що там ремонт у квартирі, якщо мама відмовилася мені допомогти під час весілля. Ми з Олегом тоді хотіли купити квартиру, але ще в нульовому циклі, бо так виходило дешевше. Ну пару тисяч позичили у друзів, щось додала свекруха, навіть взяли кредит. А від мами я почула тільки скарги та докори:
– Доню, мені самій ледь вистачає. Гадаєш, ті гроші на голову просто так падають?
– Ну хоча б пару тисяч. Ми повернемо, точно!
– Ні, не маю.
На щастя, гроші ми все-таки знайшли, вирішили продати машину. Краще я буду на роботу ходити пішки, але зате матиму дах над головою. Тим паче, автомобіль – то не перша необхідність в нашій родині.
Мама про мене наче забула, чесно. Навіть зі святами не вітала, не приїхала на хрещення мого синочка. Ну хіба передала 100 євро та пачку солодощів.
Так от, мама пробула в Порто 9 років і останні місяці скаржилася, що їй важко там працювати:
– Почали платити копійки. Ще й біженці приїхали, всі нормальні місця на заводі забрали. Здуріти можна. Годі, я в тій Португалії загнуся. Варто повернутися додому.
Однак, мама приїхала не додому на квартиру, а до Львова. Я спершу думала, що вона декілька днів погостює, з онуком пограється. Але за тиждень гостювання жодного натяку на те, що варто їхати додому.
– Мамо, ну ти вже квитки купила?
– Які квитки?
– Ну додому.
– Яке додому? Я тут зостануся. Там орендують житло, мені гроші нормальні платять.
Але терпіти її поведінку ми вже не можемо. Бо мама думає, що я повинна її няньчити, готувати їсти, гуляти. Словом, бігати навколо неї, як та маленька дресирована собачка. Те подай, те принеси.
Чоловіка вже це дуже і дуже дратує, вони щодня сваряться. Для мене це просто дурдом, інакше не скажу. Особливо перед святами не хочу псувати настрій.
Мій чоловік вже почав навмисне затримуватися на роботі, аби додому не приходити. Чекає, поки моя мама піде спати (а вона йде рано) і тоді приходить.
Я не знаю, як мені бути. Мама мені ніколи не допомагала, ні копійки не дала на це житло. А зараз отак псує нам нерви…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!