“Вік забирає наше здоров’я, але дарує нам повну свободу”
Так завжди казала моя бабуся. Її вже давно немає з нами, але цю фразу я запам’ятала на все своє життя.
І, знаєте, у ній є дуже великий сенс.
З віком у бабусі вилізли всі можливі болячки: діабет, варикоз, артрит… Але їй наче не було до того діла. Їй стукнуло 70. А вона розквітла.
Тепер вона спілкувалась лише з тими людьми, які були їй приємні. Вона не вислуховувала чужі непрохані поради і претензії. Вона завжди казала “Ні”, коли вважала це доречним. Вона не боялася когось образити.
Після першого інсульту вона повністю оновила гардероб. Викинула всі халати, старі спідниці… І накупила суконь на всі гроші, які мала у своїй шафі. Вона полюбила дорогий парфум.
А ще вона засмучувалась. Дуже сильно і дуже часто. І який же це прояв сили! Не чіпляти на себе маску “у мене завжди все добре”, а проживати свої емоції. Випускати їх із власної душі.
Після появи страшного слова “діабет” бабуся перестала себе обмежувати в їжі. Вона любила так, щоб смачно, яскраво, аж до зірочок в очах від задоволення. І їй вже байдуже стало на кілограми, на шкіру і погляди перехожих. Вона дозволила собі жити.
Багато часу вона проводила на самоті. І їй це подобалось. Вона не тікала від своїх думок, вона читала, дивилася, дізнавалася про все на світі. І я не знаю жодної людини, з якою мені було б цікавіше спілкуватися.
У свої 70 бабуся стала прикладом для мене двадцятирічної. Тепер я точно знаю, як треба жити. Без масок, стереотипів, дурних обмежень. Я не хочу почати жити тільки на старість, коли вже немає чого втрачати. Я хочу жити тут і зараз, поки моїми венами тече молода кров.
Плекайте в собі свободу. Ростіть у власній душі любов до себе. Пам’ятайте: молодшими, аніж сьогодні, ви не будете вже ніколи.
Згодні з бабусею? Діліться враженнями!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!