Почалася сирена. Бачу, як на майданчику плаче дівчинка, мама намагається її заспокоїти. “Точно переселенці” – подумала я та вирішила підійти

Виходжу з будинку, прямую до машини. Треба поїхати у магазин, бо у холодильнику вже геть чисто миша повісилася. Тільки-но відчиняю двері – сирена, сповіщення на телефоні “Повітряна тривога, пройдіть в укриття”.

Бачу, як на дитячому майданчику починає плакати дівчинка. Вона з мамою гралася у пісочниці

– Оленька, ну не нада плакать! Ми ідьом дамой, – каже мама. 

Бачу, що у дитини вже реально почалася дика істерика. У машині були цукерки (заїдаю стрес на дорозі), взяла декілька штук, пішла до них.

– Вітаю. Ось, пригощайся. Не бійтеся, я ваша сусідка, живу у тому під’їзді. Чому ти плачеш?

– А мнє дядя сказал, что сирена із-за меня!

Видно, що переселенці. 

– Тобто? 

Дівчинка судомно збирала свої іграшки з пісочниці у рюкзачок, зі мною стала говорити її мама. Слово через слово проскакувала українська мова, але я бачила, як вона старається нормально розмовляти:

– Ми приїхали с Харькава. А у мого мужа єсть брат, он проживає в Москвє. От ще на початку війни он па…зателефонував і почав смєяться “Ето у вас бандери стріляють”. А дітінка все чула і думает, что ето правда. 

– Не слухайте, у тих зомбі нема мізків. А у вас, до речі, гарно виходить розмовляти українською!

– Спасіба. Ми перше дуже боялися, ведь зналі, как тут реагують на таких, як ми…

– Дурниця. Ми, львів’яни, не такі страшні, як про нас розповідає російська болотяна пропаганда. 

Ми разом спустилися до сховища. Я так хотіла їм допомогти, показати, що вони не одні тут. 

– Як тебе звати?

-Оля. Я ще плоха розмовляю українською.

– Ні, у тебе все гарно виходить!

– А мой дядя гаваріл, что український язик – то погано. 

– Ти що? Українська мова така гарна та милозвучна.

– Да, я сматрю мультики і вчуся. Я знаю, як буде родіна!

– І як же? 

– Батьківщина! 

Мені так стало і приємно, і образливо за дитинку. Видно, що вона дуже старається, не можу уявити, що їй на свій вік вдалося побачити та пережити. Вирішила не розпитувати їх про те, як рятувалися з-під обстрілів. Ні, я не маю на це права. 

– На щастя, в садікє дітки дуже харашо до неї ставляться, нє кривдять. Я знайшла роботу швидко, а чоловік у перший день вайни пашол на фронт. 

Чого навчила мене ця історія?

Знаєте, мені здається, що ми інколи надто скептично відносимося до переселенців. Ну допоможіть їм адаптуватися – купіть продукти, проведіть екскурсію містом, познайомте з новими друзями, станьте репетиторами врешті-решт!

Повірте, це наблизить нас до перемоги та об’єднає весь народ у боротьбі проти ворога! 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Ви погоджуєтеся зі словами дівчини?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector