Почуття дітей, які забирають до себе стареньких батьків

Батьки – це наш скарб, який не завжди буде поряд. Саме тому його потрібно плекати та цінувати ще замолоду. Особливо чуйними та вразливими батьки стають на порозі старості, їх огортають страхи: “чи потрібною буду я дітям”, “якщо вони не захочуть піклуватися про мене”…

Ми навіть не задумуємося про те, наскільки потрібні своїм батькам, часто саме ми стаємо сенсом їхнього життя, вони потребують нас, як і ми їх в дитинстві. Дехто відмовляється від догляду за літніми батьками, сприймає це як справжні тортури, а комусь – за щастя бути поруч з ними. Наступною історією поділилася в Мережі письменниця Міла Міллер, вона дійсно того варто, щоб прочитати.

МАТИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

«Нещодавно забрала до себе жити маму. Назавжди. Не обдумувала це рішення, просто приїхала до неї, сказала збирати речі. Матір взяла пакет з написом «Кращій бабусі на світлі» (подарунок моїх дітей), теплий халат з сорочкою, колготки, тапочки і чомусь наволочка. Мама пакет збирала сама.

От зараз ми вже прожили три тижні разом, здається, що вона – старенька дівчинка років чотирьох. Худенька, з білосніжною гулькою на голові, в бавовняних колготках гармошкою на щиколотках. Матуся часто гуляє по коридору, дрібними кроками долає кожен метр в теплих тапочках,  обережно зупиняється біля порога і високо піднімає ноги, переступаючи невидимі перешкоди.

В коридорі її зустрічає собака – вони посміхаються один одному. Інколи вона навіть чує невидимих ​​людей і розповідає мені щоденні новини від них. Чужих людей соромиться, а ще – багато спить. Сяє від щастя, коли я приношу їй шоколадку,  і запиває чаєм, притримуючи чашку двома руками – одна рука тремтить.

На тонких пальцях у неї вже давно завелика обручка, дуже боїться її втратити, тому часто перевіряє. Я спостерігаю за нею і розумію, наскільки вона старенька і безпорадна. Вона просто відпустила себе, розслабилася і перестала грати у дорослі ігри. Поруч зі мною їй добре, вона відчуває себе в безпеці, тому довірила повністю, абсолютно, у всіх дрібницях своє життя мені. А найбільше щастя для неї –  коли я вдома. Дуже сумує, коли мені потрібно кудись іти, тому я стараюся її на довго не залишати.

І я знову щодня варю суп до обіду, як дітям в дитинстві, знову на столі з’явилася вазочка з печивом.

Які відчуття в мене? Спочатку – жах. Я не могла змиритися з тим, що людина, яка була все життя для мене опорою, зараз настільки безпорада. Вона була самостійною, всі три роки після батькової смерті хотіла жити одна. Я її розумію – вперше в житті, в свої вісімдесят мама робила те, що хоче сама. Цей триклятий вірус зламав мою маму – два місяці вдома зробили свою справу і психіка рухнула. Мені дуже шкода мою матусю, люблю її. Я усвідомлюю, куди веде ця дорога, і це мене взагалі не тішить. Але я хочу зробити для неї останній шлях щасливим – з улюбленою дочкою, в теплі і комфорті. З домашніми пиріжками і котлетами. Решта для мами вже не має значення. У мене є тепер вдома дочка вісімдесяти трьох років і я щаслива, що Бог дав мені можливість зробити її захід щасливим, а своє подальше життя – спокійною, без душевних мук.

Мама, спасибі, що ти – у мене. Будь ласка, довше … »

Не забувайте про своїх батьків, проводьте з ними більше часу, поки не стало надто пізно. Зателефонуйте матері зараз, просто так. Ви будете розчулені цим, адже вона зрадіє як дитина …

Які у Вас стосунки з мамою? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector