Я відчував, що це буде щасливий шлюб. Моя майбутня дружина була неймовірною красунею, а ще смачно готувала і любила мене без пам’яті.
– Ти тільки поглянь на свою тещу, – мої друзі хором мені повторювали. – Як каже стара приказка: “Що маємо, те й маємо?”.
Я вирішив уважніше придивитися до майбутньої тещі.
Ми зустрічалися з Мар’яною протягом двох років. Жодного разу я не чув кривого слова у свою сторону від тещі.
Напевно, мені потрібно було звернути увагу на речення, яке вона досить часто промовляє: “Ти не перший та не останній”. “У Мар’яни була незліченна кількість шанувальників, що…”. Вона не закінчила речення до кінця, а просто зневажливо махнула рукою, що могло означати, що одного разу я теж буду колишнім. Але я не сприймав її слова серйозно.
День весілля наблизився з неймовірною швидкість. Дивлячись на кохану, я не помічав невдоволене лице її матері. Нарешті це сталося: ми чоловік та дружина.
Після церемонії я відкрив шампанське, розлив у бокали та вирішив випити з тещею. Я підійшов до неї і весело промовив:
– Ви стільки разів мені повторювали, що я не останній. І все ж.
Потім я побачив неймовірну злість на її обличчі.
– Зачекай ще трішки. Все попереду – сказала вона.
У мене зникла посмішка з обличчя. А теща продовжила:
– Ти просто вкрав мою дочку. Навіть не думай, що я це так просто залишу. Насолоджуйся своїм щастям, поки маєш можливість.
Ти вкрав мою дочку. Не думай, що я буду дивитись на це спокійно. Насолоджуйся своїм щастям, синку, бо це триватиме недовго. Я вже постараюся.
– Мамо, що ти таке говориш? – раптом перебила Мар’янка, яка стояла відносно недалеко. Мабуть, вона почула розмову.
Мама глянула на доньку, розвернулася та пішла у зовсім іншу сторону. Я ще довго не міг промовити жодного слова.
Ми почали жити у тещі вдома. Мар’яна з мамою жили у новобудові неподалік центру. Згодом, я дізнався, що мені дозволено перебувати тільки в кімнаті Мар’яни, яка з того дня є нашою єдиною територією. Ми не мали права користуватися побутовими приладами. Могли ходити тільки в туалет. Ось тоді я зрозумів, з ким маю справу.
Ця жінка вважала Мар’яну своєю річчю. Все було прекрасно, поки вона просто зустрічалася з хлопцями. А коли дочка захотіла дорослого життя, то я, її чоловік, став ворогом. Зовсім скоро у нас народилася донечка.
Коли ми були двоє, то всі свої речі прали вручну, але з появою дитини, речей, самі розумієте, стало більше, дитинка забруднюється досить часто.
Знаючи, що моя теща прийде пізніше з роботи, я вирішив скористатися пральною машинкою.
На жаль, теща повернулася додому на годину раніше. Почувши, що у її домі працює пральна машинка, вона зайшла у ванну кімнату та вимкнула її, а всі речі викинула на підлогу. Потім вона з єхидною посмішкою подивилася на мене і сказала:
– Я ж сказала тобі, що ти не маєш права рухати мої речі. Ще один такий раз і ти підеш звідси.
Через місяць ми вирішили переїхати на орендовану квартиру. Дружина весь час намагалася поговорити з матір’ю.
Вона ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Напевно, жінка просто не хотіла зрозуміти, що її донька вже давно підросла і готова до сімейного життя.
На початку, нам було важко в орендованій квартирі, але ми не хотіли скаржились. Але я радів, бо кошмар нарешті закінчився. Додому Мар’яна не збиралася повертатися, хоча мама декілька разів наголошувала їй на цьому.
Літом нам зателефонувала сусідка тещі. Сказала, що її забрали у непритомному стані в лікарню, і вона паралізована. Ми не очікували такого почути.
– А що нам тепер робити? – запиталася Мар’яна.
– Їдемо у лікарню, – швидко вирішив я. – Потрібно потурбуватися про твою матір.
Я не вважаю себе героєм. Але я не тримаю образ на людей. Не хочу своє життя занурювати у ненависть до тещі.
Ми почали доглядати за тещею, бо саме так треба було робити.
Ми повернулися назад додому. Мати Маряна тепер потребує цілодобового догляду. Її потрібно вмивати, перевертати на інший бік, підіймати. Я все це роблю дуже акуратно. Одного разу, коли я її взяв на руки, щоб дружина постелила нову постіль, я почув тихий шепіт на вухо:
– Дякую тобі.
Я удав, що взагалі нічого не почув. Ми були раді тому, коли лікар сказав, що якщо пацієнт починає говорити, параліч незабаром зникне. Надіюся, що у нас все складеться якнайкраще, і у моєї донечки буде ніжна та добра бабуся!
Як ви вважаєте, чому так вчиняла теща?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!