Подала на батьків заяву до суду. Думаєте, я така безсоромна та невдячна донька? Ви б так само вчинили!

Зараз мені 28. І я подала до суду на своїх батьків. Ну ось така я “погана” донька. Але спершу попрошу вислухати мою історію, а вже тоді писати образливі коментарі. 

За все своє дитинство я бачила батьків разів 5 максимум. Весь час мене виховувала бабуся Стефанія. А мама з татом вирішили пожити окремо. То вони працюють в Польщі, то в Італії чи Іспанії. І передавали нам гроші раз на рік, на мій день народження. 

Бабуся старалася дати мені найкраще дитинство. Ми не відпочивали десь на морях та в дорогих готелях. Поки всі однокласники їздили у Туреччину чи Болгарію, ми проводили все літо на дачі. Мені там було дуже добре. Мала багато друзів серед сусідів, ходили на річку купатися, в ліс по ягоди. Свіже повітря, чиста водичка, ну просто кайф, чесно!

У 13 років я вже старалася шукати роботу. Наприклад, випасала кізок у сусідів, допомагала збирати полуницю на городі. Я ще дуже добре знала математику і часто брала сусідських діток на репетиторство. Половину зароблених грошей я віддавала бабусі, а половину відкладала. І поки комусь батьки дарували нові телефони, ноутбуки чи одяг, я сама на те все щастя заробляла. 

Мої батьки навіть на випускний у школі не приїхали. Вони не знали, що я закінчила 11 класів з золотою медаллю, зуміла поступити на державну форму навчання. А навіщо? Їх це взагалі не цікавило. 

Зараз мені 28. Я відкрила своє невелике рекламне агентство, маю гарну команду співробітників. Одружена, у мого коханого Олексія є власний бізнес. Маю ще двох донечок-красунечок, Риту та Мілу. 

Я багато чого досягла з чоловіком. Декілька років тому ми побудували двоповерховий будиночок за містом. І вирішили забрати бабусю Стефу до себе. Вона вже старенька, погано чує, за нею потрібен догляд. Я не могла її просто так кинути. А квартирку її ми продали. Бабуся сама наполягала і запропонувала вкласти ті гроші у розвиток бізнесу. І поки ми працюємо, бабусю розважають правнучки. Я бачу, як їй добре з нами. 

Але на початку червня мої горе-батьки вирішили про себе нагадати.  А все через квартиру. Хтось дав їм мій номер телефону. І наша розмова почалася навіть не з привітань, а з докорів та сварки:

– Аліно, як це розуміти? Ти чого бабину квартиру продала, а з нами навіть не порадилася? Ми приїжджаємо – а там чужі люди.

Пошепки

– А навіщо вам квартира? Ви тільки зараз про мене згадали? 

– Яке ти мала право її продавати? Ми спадок мали порівно поділити!

Як виявилося, закордоном батьки втратили роботу та вирішили повернутися в Україну. А тут такий неприємний сюрприз – нема де жити! 

І через це вони подали на мене заяву до суду. Типу я незаконно її продала та всі гроші забрала собі. Хоча мала поділитися з мамою.

Я вирішила, що буду з ними боротися до кінця. Наш кум працює адвокатом та погодився захищати мої права у суді. Поки всі переваги на моєму боці та суд закриє цю справу. 

Але глибоко в душі мені так прикро. Батьки всі ці роки не згадували про мене. Їх не було на випускному, на весіллі, навіть на хрещенні моїх діток! Рита та Міла не знають, що у них є ще бабуся та дідусь, крім свекрів. 

Чоловік та друзі мене не засуджують, а підтримують. Я зрозуміла, що для мене це вже не батьки, а чужі люди. Сподіваюся, що цей цирк швидко закінчиться та вони ніколи не з’являться у моєму житті. 

Ви підтримуєте думку дівчини? Чому? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!