Одружені чоловіки для мене завжди були табу. Не розуміла жінок, які руйнують сім’ю і не розуміють, що на чужому нещасті щастя не побудувати. Все ж однаково врешті закінчиться погано. Адже зрадники – зраджують. Завжди знайдеться ще краща, молодша, гарніша.
І ось нещодавно до мене прийшла подруга дитинства. Ми з Ілоною дуже близькі, вона мені майже сестра. Раптом вона зізналась:
– Знаєш, я вже кілька місяців зустрічаюсь з одним хлопцем. Думаю, це серйозно!
– Це ж чудово! Вітаю!
– Так він обіцяє, що після свят подасть на розлучення і переїде до мене.
– Він що одружений?
– Так, але це нічого. Він її не кохає, просто через дітей не йде.
– В нього ще й діти є?
– Є двоє, дівчинці три роки, а хлопчику – шість місяців.
– То він хоче покинути дружину з двома малими дітьми, а тобі байдуже?
– Батьки не мають бути разом лише через дітей.
– Та уяви себе на місці цієї дружини. Їй зараз надзвичайно важко. А чоловік, замість того, аби допомагати, вештається з іншою. Негайно покинь його!
– Чого це? Я не збираюсь! Це моє щастя! Боротимусь за нього! Тобі легко казати, ти маєш сім’ю, я теж хочу!
– А якби мій чоловік знайшов іншу? Ти б і його підтримала!
– Ну не знаю, це кохання, серцю ж не накажеш.
– Слухай, я й не думала, що ти така жахлива людина. Не знаю, хто гірший ти чи твій коханець. Мені огидно від обох. Колись ти про все це пошкодуєш, все повертається бумерангом.
Я страшенно посварилась з подругою і перестала з нею спілкуватись. Але я не можу закривати очі на такі вчинки. Я мусила їй все сказати.
Як гадаєте, я правильно вчинила чи не треба було втручатись?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!