Я стала вдовою дуже рано, мені ще й 30 років не було. Чоловік тоді важко хворів, я витрачала останні гроші йому на ліки. А коли не вистачало коштів – то здавала у ломбард золото, коштовності, продавала техніку з квартири та брала кредит.
Однак, мого коханого Петра не стало. Так я залишалася сама, з 3-річною донечкою та великими боргами. Але на допомогу прийшла свекруха, Світлана Василівна. Вона виплатила за мене половину боргу, а потім поїхала на заробітки. Якби не її пожертва, то боюся уявити, що б зі мною та Марічкою було б.
Так минуло аж 20 років. Я старалася дати доньці все найкраще, пані Світлана постійно передавала нам продукти та гроші. Навіть коли почалася війна, то ми декілька місяців жили у її сеньйори безкоштовно.
Декілька місяців тому свекруха була змушена повернутися до України. Через таку роботу вона заробила багато болячок, мала проблеми з серцем. Останні 2 місяці вона навіть не могла з ліжка підвестися, аби піти в туалет. Тому я зрозуміла, що настала моя черга доглядати за свекрухою. Я щодня приходила до неї у гості, прибирала, готувала їсти, купувала ліки. Марія весь час була тоді зайнята. То в неї навчання, якісь гульки та зустрічі.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Місяць тому свекрухи не стало. І свою двушку вона заповіла мені. Однак, донька захотіла, аби я переписала на неї спадок:
– У тебе і так є своя квартира. А я була єдиною внучкою для бабусі.
– То ти тільки зараз згадала про бабцю, коли про спадок зайшла мова. Де ти була, як я тебе просила бабусю провідати?
– Мамо, ну що ти починаєш? І взагалі, нащо тобі дві квартири? Нехай кожній буде порівно!
На свою сиву голову я послухала доньку та пішла їй на поступки, віддала бабусину квартиру. Але через декілька днів Марія продала житло
– Це стара радянська хата. Сарай! Я там не збираюся жити.
– Ми ж могли ремонт зробити.
– Ні, ту халупу вже нічого не врятує.
І на гроші вона купила собі гарну машину. Але вона стільки бензини їсть, що просто словами не передати. Наче то не автомобіль, а якась тварина з голодного краю.
Мало того, Марія хоче, аби її наречений переїхав жити до нас. Точніше, до мене на квартиру:
– Це твій майбутній зять, ти повинна його пустити
– А чого це мій зять не подумав, куди свою жінку привести? Хочете у мене на шиї сидіти чи що?
– Ми ще встигнемо назбирати на власну квартиру, не переживай.
Однак, я вже не довіряю доньці. Раптом, вона мене з цієї квартири прожене. Так, квартира покійної свекрухи не була з дорогими меблями чи розкішним ремонтом. Але там можна було жити!
Не знаю, що робити далі. Не хочу сваритися з Марією, це ж моя єдина дитинка….
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!