Нещодавно трапилося те, чого я зовсім не очікувала. А здивували мене власні діти.
Я маю єдиного сина – Вітю. Виховувала його сама. Чоловік знайшов собі іншу і пішов з сім’ї, коли Вітя ще був маленьким. Тож все своє життя я присвятила синові.
Неабиякою радістю була звістка про одруження. Я завжди мріяла бути хорошою свекрухою. Тому відразу після знайомства з Олею, старалася підтримувати гарні відносини.
Одразу після весілля, невістка переїхала до нас. Ми з сином жили в двокімнатній квартирі. Тож я запропонувала пожити разом. Хоча Вітя збирався йти на орендовану квартиру.
– Та краще відкладайте гроші. Хіба нема де жити?
Знала б я чим обернеться мені моя доброта…
За рік у мене зявилася онучка. Я хоч ходила на роботу, але завжди, коли мала хвилинку, няньчилася з Яною. Все складалося добре. Онучка росла, син ходив на роботу, а невістка ще була в декретній відпустці.
Усе частіше в домі були розмови про переїзд. Та зі мною про це не говорили. То тільки Оля синові щось пояснювала. Та одного дня до мене таки прийшли з розмовою.
– Мамо, ми хочемо Яні купити більше ліжечко, вона підросла трохи. Так от, а нас в кімнаті місця малувато. То ми поставимо його у тебе.
– Що зробите? А як ви це уявляєте? Я встаю на роботу о 5 ранку, лягаю рано. Це я вночі маю до вашої дитини вставати? Чи Оля буде сюди бігати?
– Хіба це проблема? Не хочеш так і скажи.
– Не хочу! І, здається, хтось збирав гроші на власне житло. То як там справи з цим?
Син мовчки пішов з кімнати. Ще й образилися на мене обоє. Вже тиждень не говорять. Невістка вже і їжу окремо готує. Ну нічого, побачимо чи надовго їх вистачить.
Я за комуналку плачу, продукти купую, стараюся наварити їсти, коли вдома, ще й з дитиною допомагаю. Думаю, цього достатньо. Я з дітьми ніколи не сварилася, але вони певне вирішили, що «як мед, то ложкою». Хочуть самі жити – нехай заробляють! А я і так роблю все, що в моїх силах.