Ця історія трапилася зі мною декілька років тому. Мій чоловік Артем тоді був у відрядженні, тому я пішла до своєї мами додому. Надворі було темно та холодно, однак я боялася тільки за малюка – тільки б він не простудився.
Бачила, що вона не дуже рада моєму візиту, адже тіснилася у невеликій двокімнатній квартирі з моїм молодшим братом та його дружиною. Добре, що дозволила мені переночувати на розкладному дивані. Однак, я не виспалася. З самого ранку мене розбудила мама та казала, щоб я йшла на кухню готувати сніданок. А потім ще треба помити посуд, піти у магазин, закинути речі у прання і так далі. Мало того, що свекруха вигнала мене геть з дому та забрала всі гроші, то ще й у рідній домівці мене приймають, як служницю.
Моя мама любила дітей Івана, а на мого тримісячного сина Петрика постійно кричала навіть не брала на руки. Потім почала вимагала у мене гроші за оренду, мовляв, я тут просто так жити з малюком не буду. Але у мене були мізерні гроші з відпускних по декрету. Я ще й готувала для всієї родини, прибирала та бавила малюків. Та їм було цього мало.
– Чого твоя дитина постійно плаче та кричить? Залиш його у колисці та йди вечерю готувати, зараз брат повернеться з роботи голодний. – щоразу дорікала мати.
Я знала, що через 5 днів має приїхати мій Артем. Тому зранку зібралася, взяла малюка на руки та поїхала його зустрічати на вокзал. Аж заплакала, коли побачила, як він виходив з потяга.
Артем мене навіть не обійняв. Просто сказав “привіт” та удав, що ми незнайомі. Що з ним трапилося? Я не знала, що робити та куди йти. Повернутися до матері, яка постійно зі мною свариться? Ні, вже нема сил терпіти її докори. Поїхати додому? Ні, нема в мене дому, адже свекруха вигнала геть. Сиділа на вокзалі та колисала на руках синочка. Раптом до мене зателефонувала бабуся Артема, пані Юстина:
– Приїжджай до мене негайно. Будеш у мене жити. Знаю, як зарадити твоєму горю.
Вона якраз жила неподалік від вокзалу. Якраз почався дощ та я поспішала до неї. Бабуся налила мені теплого чаю та пригостила домашніми пиріжками
– Я знаю, що мати Артема погана жінка. Ще з першої зустрічі вона мені не сподобалася. І як вона посміла тебе з дитиною на руках викинути геть… Артем не просто так від тебе відмовився. Вона казала, що це не його дитина, що до тебе приходять незнайомі чоловіки, поки його вдома нема. Мовляв, ти йому зраджуєш. Я здивуюся, якщо вона з сусідами про тебе пліткувала.
Ось так я почала жити у бабусі Юстини. Вона, хоча жінка старенька, але товариська та моторна. Допомагала мені з малюком та називала мене “доня”. А свекруха й Артем всіляко уникала зустрічі зі мною. Не визнали Миколку рідним.
Минуло вже майже 5 років з того моменту. Я влаштувалася на роботу, синочок ходить у садочок, бабуся вийшла на пенсію. Я доглядала за старенькою, адже їм вже було під 80 років. Одного вечора вона сказала, що її чекають.
– Де?
– Там…. – тихо сказала бабуся та показала пальцем у небо. Я подумала, що вона просто так жартує або марить. Та через декілька днів її не стало.
Однак, вона зробила добру справу – переписала свою велику квартиру на мене та Миколку. Ще й всі заощадження в банку віддала. Свекруха з Артемом навіть не прийшли до неї на похорон.
Одного дня у двері постукали. На порозі стояли вони.
– Даємо тобі 5 хвилин. Забирай всі свої речі та йди геть з квартири.
– Не маєте права. Я отримала її у спадок від бабусі
Свекруха аж почервоніла від люті. Почала мені погрожувати судом та називала аферисткою. А чоловік мовчки стояв.
– Я бачив фотографії сина. Хочу, щоб ми жили разом. Я впевнений, що це мій син.
– А де ти був раніше? Тоді, на вокзалі, залишив мене з дитиною на руках. А зараз отямився? Я навчилася жити без тебе. А синочок, коли виросте, то все зрозуміє. Молюся, щоб він не став таким, як ти!
Зараз він платить чималі аліменти за малюка. А моя мама, коли дізналася про те, що я отримала у спадок велику квартиру, почала часто телефонувати та без запрошення заходити у гості.
– Знаєш, у твого брата жінка знову вагітна. Ось я і подумала, що їм потрібна квартира побільше. Твоя така гарна, простора, ще й у хорошому районі. Пусти брала до себе пожити, а сама з онучком переїдь до мене.
Я її одразу вигнала геть. Тепер навіть слухавку не підіймаю, коли такі “любі” родичі телефонують.
Артем все ще намагається мене повернути. Присилає квіти, гроші для сина, купує йому дорогі іграшки. Але Миколка не визнає його татом, постійно каже, що він незнайомий дядя. Мені добре удвох з сином і більше нічого у житті я бачити не хочу.
Дівчина вчинила правильно? А ви б дали Артемові другий шанс?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!