Я уявити не міг, що моя мама виявиться справжньо егоїсткою.
У нас з жінкою є синочок Остап, йому зараз 3 роки. Дуже спокійна та тиха дитина, слухняна, взагалі не капризує. Вихователі кажуть, що Остап дуже товариська дитина, з ним ніяких проблем не виникає.
Колись мама віддала нам з Іриною двушку, а сама переїхала на дачу. Там був будинок, який вона розбудувала, провела світло, воду, газ, інтернет. Ну це вже не хатинка, а дуже гарний особняк. Є ще басейн на вулиці та альтанка.
Моя мама, до речі, досить добре прийняла Ірину в родину. Хоча я дуже переживав, що між ними будуть якісь сварки чи непорозуміння. Ну, знаєте, ці конфлікти між свекрухою та невісткою. Але, на щастя, у моєї мами досить спокійний характер.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми досить довго не могли знайти для Остапа садочок, адже всюди або не було місць, або ж вимагали хабар. А моя Ірина якраз отримала гарну пропозицію щодо нової роботи і не могла втратити такий чудовий шанс. Тому, час від часу, ми просили маму посидіти з Остапом. Залишали повний холодильник їжі, гроші на якісь витрати, складали одяг для сина на перед, щоб мама не шукала.
Чому Іра так хотіла вийти на роботу? Тоді в нас не так все добре було з грішми, майже все витрачали на сина. А треба ще заплатити за комуналку, купити якісь продукти додому. Давно думали про те, аби взяти новішу машину, бо моє стареньке Рено взагалі не їхало і не було місці навіть на дитяче крісло.
Але потім мама себе почала геть дивно поводити. Постійно починала розмову за наш переїзд:
– Краще б ти на квартиру відкладав. Купили собі кращу, більшу, на 3 чи 4 кімнати.
– Ма, ну що ти таке кажеш. Нам і тут добре. Ти бачила, скільки зараз коштує житло? Та то печінку треба продати!
Далі почалося найгірше – за онука. Ми мали поїхати до друзів у Тернопіль, дорога далека. Тому попросили маму посидіти з Остапом 2 дні, поки ми будемо в гостях. Але вона навідріз відмовилася брати онука. Мене це взагалі дуже шокувало! Ну як так, аби бабуся не хотіла з Остапом провести декілька днів.
Довелося брати сина з собою.
Минулого місяця ми мали терміново поїхати в село до Іри, її мама захворіла. Боялися, щоб Остап не підхопив вірус та попросили мою маму знову залишитися з малим. Цього разу вона погодилася. Ми побули 3 дні у селі, допомогли у господарці, бо теща живе сама.
Повертаємося ми додому – а там змінені замки, наш ключ не підходить. Я вже думав вибивати двері чи кликати майстра. Боявся, що квартиру вже встигли обчистити і винести всі наші заощадження.
Але сусідка розповіла всю правду. Поки ми поїхали в село, моя мама прийшла з майстром та поміняла замки, уявляєте!
Ми одразу поїхали до неї, аби серйозно поговорити. Бо якщо це жарт від мами, то не дуже смішно. Але вона не хотіла нас навіть додому впустити, ми перекрикувалися через ворота:
– Де наш малий?
– Я його рано відвезла до хресної.
– Чому ти замки змінила?
– Бо досить вам вже на моїй квартирі жити. Ти за стільки років ні копійки не відклав. А мені скоро на пенсію, де я гроші візьму? Тим паче, та квартира і так належить мені за документами.
Ось так мама нахабно виселила нас з квартири, яку сама подарувала на весілля, уявляєте? На щастя, знайомі мали невелику однушку, в якій дозволили нам пожити декілька місяців.
Я старався з мамою спокійно поговорити, вирішити якось цей конфлікт. Але вона сказала, що ми вкрай втратили совість і так вона хоче нас провчити.
Ми вже написали на маму заяву та будемо чесно ділити квартиру. Вона думала, що може просто так викинути нас з малою дитиною з квартири, але нічого не вийшло. Мені вже байдуже, що то моя рідна мама і що можуть про нас подумати родичі. Хай це буде для мами уроком!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!