Зі своїм першим чоловіком Олегом я прожила недовго, тільки 3 роки. Розлучилися, бо були надто різні. Я піклувалася про нашого сина, готувала, прибирала, створювала затишок вдома. А Олег гульбанив, розваги та посиденьки з друзями в нього були на першому місці.
Я навіть не плакала, коли пішла геть від чоловіка. Чесно, ні сльозинки не зронила. Розуміла, що з таким чоловіком я просто життя погублю та не буду щасливою. Тим паче, поруч були мої батьки.
Свекруха взагалі після нашого розлучення забула про онука. Ні дзвінків на свята, ні привітання чи подарунки. Олег рідко появлявся в житті сина, хоча ми жили в одному місті! Хіба раз на місяць заїде побачитися, син вийде до нього на вулицю на 10-15 хвилин, посидять на лавочці, поговорять і на тому все. Ось таке у них було “спілкування”.
Коли Андрій підріс, то сам зрозумів, що батько не дуже прагне з ним спілкуватися. Ну чого дитина буде просити у батька любові та підтримки. Тим паче, тоді в моєму житті з’явився нарешті гідний чоловік – Мирослав.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми познайомилися на роботі. І його аж ніяк не злякав той факт, що я розлучена жінка з причепом. Бо до того у мене було декілька невдалих побачень, звідки кавалери тікали, бо чули фразу “у мене є дитина від…”.
Андрій дуже добре ладнав з Мирославом, вони разом грали у футбол, їздили на риболовлю. Так ми почали жити, як справжня родина.
Коли почалася війна, то Андрійко пішов служити. Спершу був у ТРО, а вже у квітні відправився на Схід. Сусіди та друзі допомогли грішми, аби купити для сина все обладнання та одяг. А Олег тільки через 4 місяці дізнався, що наш син служить.
Я постійно передаю синові посилки з теплим одягом, продуктами, кладу по 10 пар шкарпеток та термобілизну. Зараз там такі сніги, мінусова температура, а він просто неба спить в окопі. Щоранку та щовечора молюся, аби Бог вберіг мого Андрійка від ворожої кулі.
Мирослав взагалі хотів піти служити замість Андрія, але його не пустили по стану здоров’я, в чоловіка є група інвалідності.
Тиждень тому мені зателефонували. Сказали, що син у лікарні, отримав важке поранення. Його лікарі ледь з того світу витягли, тримався на волосинці. Я ледь не посивіла, коли почула це від лікарів.
– Серйозне поранення. Добре, що у кому не впав. Міцний горішок, молодець, тримається. Але от ногу..
– Що ногу?
– Права нога, не вдалося врятувати. Ампутація до коліна. Тому треба вже шукати якісь протези та проходити курс реабілітації.
Зараз протези дуже дорогі, коштують декілька тисяч доларів. А ще спеціальне лікування, вправи, масажі, огляд лікарів. Звісно, таких грошей у нас нема, але ми вирішили допомогти синові. Мирослав запитував у родичів та друзів, я йшла в банк. Однак, мені відмовили.
Тоді я переступила через свою гордість та зателефонувала до Олега:
– Скажу одразу – ситуація важка. Треба дати зараз 3 тисячі доларів та шукати клініку, аби поставили протез.
– Ой, ну ти до мене дуже вчасно зателефонувала. Я не маю стільки грошей.
– Як це? Твій син у лікарні, важке поранення.
– І що? У мене донька заміж виходить, ми вже заплатили молодятам за ресторан і купили сукню. Чи ти хочеш, аби я доньці свято зіпсував?
Я тоді як почала лаяти колишнього чоловіка, хоча завжди кажу, що матюкатися – то гріх. 5 хвилин так кричала у слухавку, що, здавалося, телефон зараз просто вибухне.
Рідний син боронив країну, зараз лежить без ноги в лікарні, а його батько про якесь весілля думає?! Де взагалі його совість?
Ми з Мирославом якось зібрали половину суми, продали телевізор, мультиварку, я своє золото в ломбард віднесла. Друзі Андрія також скинулися грошима та допомагають.
Але мені досі не йде з голови фраза колишнього чоловіка. Знаєте, вже сама принципово хочу зіпсувати його доньці весілля, аби показати, який він паскудний батько!
Це можна якось через суд вирішити питання або ж подати заяву? Як мені бути? Чоловік повинен допомогти нашому синові знову стати на ноги!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!