– Поки теща в Португалії відпочивала, я виховував її сина. Винна мені гроші! – дорікав мій чоловік.

Коли мама повернулася з Португалії, то я спокійно видихнула – нарешті вона вдома. Однак, благодать тривала не так довго. Все через мого чоловіка. 

Отож, 5 років тому я вийшла заміж за Олега. Моя мама вже тоді працювала в Португалії і допомогла нам з весіллям. Привезла солодощі для гостей, вина, сири, м’ясні нарізки, мені купила гарні туфлі та фату. І це зекономило чималу суму. 

Ще й допомогла купити житло. І не просто ще в нульовому циклі, а готову квартиру з ремонтом на три кімнати в приватному секторі. Якби не моя мама, то ми б навіть зараз не змогли назбирати цю суму. 

І от у мами була єдина умова – аби мій молодший брат пожив з нами. Я не була проти. Тоді Павло вступив до університету, а місць у гуртожитку не було. На орендовану квартиру він не хотів йти. Мені було спокійніше, що Павло живе зі мною, а не тиняється з поганою компанією. І він нам не заважав, мав свою окрему кімнату. Мама ще висилала нам продукти, давала окремо Павлові гроші, аби він купив собі одяг чи мав чисто на кишенькові потреби. 

Тільки от Олег був тоді категорично проти:

– А чого чужа людина буде жити у моїй квартирі?

– Тобто чужа? Це мій брат. І якщо ти забув, то я нагадаю – цю квартиру купила моя мама. За свої гроші, які заробила в Португалії. Це мої рідні люди і вони мають право тут жити!

Ще місяць-другий Олег ображався, але потім змирився. Але мій Олег ще на 1 курсі шукав собі підробіток. І зовсім скоро він знайшов стабільну роботу, де добре платили. Тому зараз Паша вже живе окремо з другом на орендованій квартирі. Ну я час від часу приходжу в гості, приношу їм якісь домашні котлети, борщик, млинці. Я знаю, що брат не вміє готувати та харчується одним фаст-фудом. 

На початку літа мама повернулася з Португалії. Вона дуже сумувала за нами, хоче спокійно старість провести. Нам привезла смачні гостинці, пакунки з одягом та косметикою. Я знала, що мама декілька місяців відкладала гроші та мала при собі 30 тисяч євро на “чорний день”.

І не знаю, яким чином Олег дізнався про цю суму. Чи мама промовилася випадково, чи я. Декілька днів тому приходить до мене: 

– Треба серйозно поговорити.

Пошепки

– Так, я тебе слухаю.

– Я тут вирішив – нам треба купити нову машину. Бажано з салону, на електриці. Бо бензином вже не вигідно заправляти.

– А звідки ми стільки грошей візьмем? 

– Як звідки? Твоя мама мені винна!

– Винна? Ти головою об двері не стукався?

– А що? Поки твоя мама в Португалії відпочивала, я виховував її сина. Вона винна мені гроші! 

Ось це так чоловік вигадав цікаву казочку. Я спершу думала, що він так невдало жартував:

– Ну дивися – Олег водою, газом, світлом користувався? А хто за це платив? Я! 

– Але хіба ти забув, хто нам цю квартиру купив? Твої батьки нам ні копійочки не дали.

– Ти мою маму сюди не приплітай. Словом, я так вирішив. Сама зателефонуєш до мами чи мені з нею поговорити?

Я настільки розлютилася на Олега, що вигнала його з квартири. От просто в голові не вкладається. Моя мама стільки добра для нас зробила, а він ще хоче від неї машину? Де його совість? Господи, от як мені далі жити з таким чоловіком? Він до кінця життя буде мою маму на гроші розводити. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!