– Мамо, слухай, ти лиш не кричи, добре? Тут така ситуація склалася… – вже з порогу почав виправдовуватися син. Я аж присіла, бо так налякалася. Вже думала, що в родині трапилося горе, хтось захворів чи, не дай Боже, вмер.
Аж тут з кухні вийшла Ліда. Так гонорово, в моєму халаті та капцях. Ще й тримала мою чашку!
Я заробітчанка вже добрих 15 років. Працюю в Неаполі в одної бабусі доглядальницею-господинею.
Робота не важка, але й не легка. Треба пані покупати, погодувати, на прогулянку вивести. Та і біля її вілли справ багато – то квіти підрізати, поприбирати на терасі, садок обійти, їсти приготувати, сміття винести.
Але сеньйора платить щедрі гроші. Половину я відсилаю синові, половину собі на старість відкладаю. Ну і ще раз на місяць збираю 2 величезні пакети гостинців – ікра, макарони, олія, сири, ковбаски, різна консервація та солодощі.
Приїжджаю додому, як і всі заробітчанки – на Святий Вечір та на Великдень. І то так, чисто на 5-10 днів, поки з сеньйорою сусідка сидить.
Я синові часто так фінансово допомагаю. І дала гроші на весілля, і на будинок. Син ще у 2021 році почав будову, взяв кредит у банку в доларах. А потім війна та і кредит ріс день за днем.
Невістка в мене золота жінка, нічого поганого не скажу. Але от її мама Ліда ще та жидівка. Дала дітям на весілля лиш 1 700 доларів. “Ну, я не така багата, як свекруха італійська. Хай вона решту докидає!” – раз сказала Ліда за столом, коли були згодини.
Ну я не прийняла то близько до серця, скільки мала – стільки й дала.
Але коли діти будували хату, то сваха ні копійки не додала. Мовляв, то чуже житло і мій син там господар, тому сам повинен розбиратися.
– Так ви до дітей ставитеся, наче то чужі люди. Ви бодай поїдьте з донькою та меблі виберіть до хати.
– У мене і так море роботи вдома, нема часу!
Тоді я вже образилася на сваху. Ну як це так – лиш я повинна гроші давати, а вона ні? Наче мені тут закордоном ті євро просто так на голову з неба падають?
Ну і відтоді в нас такі натягнуті стосунки з Лідою. Бачимося лиш на свята, але я її навіть з іменинами не вітаю. Обійдеться.
І от уявіть моє здивування, коли я приїхала до хати сина, а там сваха господарює повним ходом! Ще й мої речі одягає та ходить, наче цариця.
– Я не зрозуміла, це що таке? Тут готель чи що?
– Мамо, ну ти ж знаєш, яка ситуація у Харківській області. Постійні обстріли та повітряна тривога. Раз вже був прильот в її районі. Тому от пані Ліда в нас живе.
– І довго тут в неї курорт?
– Та з травня, коли ти поїхала якраз геть.
Я аж від люті почервоніла. Син та невістка місяць так нахабно брехали!
– Ну ні, так діла не буде.
– Ой, слухай, наче ти тут господиня. Будеш командувати у хаті своєї бабки в Італії! – втрутилася у суперечку сваха.
– Так, я господиня, бо то хата за мої гроші збудована! І я маю повне право тут командувати!
Потім я почула багато “лагідних” слів від Ліди. Що я лиш можу сраки мити, що шкодую гроші та взагалі під час війни виганяю бідні родичку на вулицю.
– Сину, я цю нахабу терпіти не буду. Або вона шукає десь квартиру на оренду, або ж я тобі більше ні копійки не дам на цю хату.
Вже другий день невістка зі мною не говорить, сваха так само, навіть на кухню не заходить.
Син намагається нас помирити, але я не хочу.