Моя покійна бабуся часто повторювала “дурням по життю завжди щастить”. І я тільки через 30 років зрозуміла, що вона мала на увазі.
Отож, я родом з невеличкого села на Тернопільщині. Жили ми з батьками дуже скромно, але не бідували. Мали город та ділянку на полі. А ще вирощували свинок на забій, курей тримали та 3 корівок. Господарка нас добре годувала, часто возили продукти на продаж в місто.
Через 2 хати жила одна родина пияків. Не знаю, як так склалося, але з їх донькою Іриною товаришувала, ми навчалися в одному класі. Я постійно приносила нам якісь гостинці під час перерви, мої батьки здавали замість неї гроші на екскурсії чи на концерти в школі.
Тато Ірини допився до могили, а мама постійно водила різних чоловіків у хату. Така про неї погана слава по селі пішла. Навіть старенька бабуся Марія часто до чарки.
Мама часто носила Ірині одяг чи взуття. А коли бабуся чи мати напивалися до чортиків, то подруга ночувала у мене в хаті.
Я щиро сподівалася, що подруга не повторить помилок своєї бабусі та матері, що добре закінчить школу, знайде гарну роботу. У старших класах допомагала їй з домашньою роботою, давала списувати на контрольних.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але Іра стала копією своєї мами. Постійно ходила на дискотеки, танцювала до ранку, мала багатьох хлопців. Їй навіть дали дуже погану кличку серед друзів.
Ми бачилися востаннє майже 30 років тому. Я поїхала з села на заробітки в Італію. З чоловіком не вийшло створити міцну родину. На жаль, я хотіла стати хорошою жінкою та матір’ю, а він – розважався у барі та витрачав всі гроші на гральні автомати чи карти.
За декілька років у нього назбиралося майже 5 тисяч доларів боргів. І він не вигадав нічого кращого, ніж кинути мене з дітками та просто втекти геть.
Тому я подалася на заробітки в Португалію. Там працювала прибиральницею в супермаркетах та ресторанах, мила посуд, виносила та сортувала сміття. Останні роки працюю хатньою робітницею в літньої сеньйори на віллі.
З боргами на щастя я вже попрощалася, всі гроші перекидаю мамі на карточку. Старший син готується до весілля і я хочу назбирати молодятам гроші на якусь квартиру в Тернополі.
Як і всі заробітчанки, я приїхала до села на свята. Привезла пакунки з одягом та продуктами, мамі ще купила новий вимірювач тиску та ліки.
На Водохреща пішла до церкви. І помітила, як одна жіночка пильно дивитися на мене. Якось навіть незручно стало
– Нінка? Ти що, не впізнала мене?
– Перепрошую, пані, ви мене з кимось…
– Це ж я, Іра!!
Свою колишню подругу я ледь впізнала – довге біляве волосся, нарощені вії та нігті, губи надуті.
– Так довго не бачилися. Поїхали до мене в гості.
Іра мала дорогий позашляховик, знаю, що така іномарка коштує мінімум 10 тисяч доларів. І хату подруги я ледь впізнала – 2 поверхи, величезна клумба, альтанка з місцем під мангал, гараж та басейн під накриттям.
Подруга показувала фото:
– Ось тут я в Єгипті. А це Туреччина. То я влітку їздила в Болгарію.
– Та ти живеш як королева.
– Ага, пощастило мені свого короля знайти. Тепер у мене є все, чого душа забажає!
Ми посиділи годинку на кухні, Ірина розповідала про подорожі та багатого чоловіка. Її Петро чи то якийсь депутат чи важлива “шишка” серед чиновників. Заробляє стільки, що я аж боюся уявити.
Знаєте, от минуло вже декілька днів після тої зустрічі, я поїхала знову в Португалію на роботу. Однак не можу забути Ірину. Вона ледь школу закінчила, в університет не вступила. Постійно водилася з хлопцями, розважалася у клубах. І що має? Багатого чоловіка та море грошей.
А я із золотою медаллю та червоним дипломом повинна мити в Португалії унітази та їсти готувати.
От чому Бог такий несправедливий? Чому я повинна гарувати, як кобила на заробітках. А такі фіфи, як Іра, мають все на світі?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!