Ще у 2010 році я поїхала у Німеччину на заробітки. На цю авантюру підбила мене подруга. Бо її мама давним-давно працювала закордоном. Я без каплі сумнівів поїхала. Ще й мама була за, бо казала, що так я зможу вибитися в люди:
– Доню, то ж Європа, інше життя. Поки є нагода, то бери валізи в руки та їдь.
Знаєте, ми тоді жили досить скромно, майже на межі бідності. Мама підіймала нас сама, бо тато втік геть. Працювала швачкою, а ввечері ще прибирала в супермаркетах і офісах. А крім мене, був ще молодший братик Ромчик.
Майже всі зароблені гроші у Німеччині я висилала мамі. Ну і ще двічі на місяць великі пакети з продуктами та одягом. Тоді у мами не було навіть нормального телефону, тому ходила до сусідки, аби поговорити зі мною у Скайпі. А я сама їздила у спеціальні комп’ютерні клуби.
Але мої заробітки пішли родині на користь. Мама нарешті зробила вдома ремонт, купила нові та гарні меблі. Я ще відвезла її та брата на море відпочивати, аж у Єгипет.
Я сама дуже звикла до Мюнхену, вважаю Німеччину другою Батьківщиною. Маю тут стабільну роботу, добре знаю мову, друзів-українців багато знайшла. Словом, за 13 років звикла.
Стараюся приїздити додому, провідувати маму і брата. От Роман вже виріс, такий дорослий. Жінку та дітей має! Я постійно передаю для племінників гостинці та якісь подаруночки.
У мами останні місяці з серцем різні проблеми, вже робили їй дві операції. Знаю, що у брата зараз трохи складно з грішми, тому сама оплачую лікування.
Так сталося, що через роботу я не змогла приїхати на Великдень до рідних. Ну востаннє була аж на Різдво, уявляєте? Бо влітку стільки роботи, що сама приходила о 10 вечора.
Вирішила зробити рідним сюрприз. Накупила стільки подарунків, що ледь зуміла в багажник автобуса запхати. Ну і взяла 5 тисяч євро, аби про всяк випадок дати рідним. На кордоні у мене аж серце з грудей вилітало, так плакати від щастя хотіла, що словами не передати. Навіть таксиста просила їхати якомога швидше.
От підіймаюся я до квартири, руки аж тремтять від хвилювання. Стукаю.
– Ой, Нінка, це ти?
– Так, я. Сюрприз! Не чекали?
– Так…А ти надовго?
Помітила, що зовиця Катерина дуже знітилася, коли мене побачила. Заходжу у квартиру, розкладаю гостинці. Але помічаю, що маминих речей взагалі нема. Ні халату, ні капчиків, ні сумочки чи ліків у холодильнику. Наче от вона ніколи тут і не жила. Вирішила дочекатися на брата, з ним поговорити.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ой, сестричко, а ти чому не сказала?
– Не грай мені тут кіно. Де мама? Де ти її дів?
– Слухай, тут така ситуація сталася. Ти не переживай, з мамою все добре, вона просто не тут живе..
– А де?
– У пансіонаті. Там гарні умови, у мами є друзі. І ми приїздимо до неї щосуботи!
Я була шокована. Рідний брат просто так віддав маму, як те нещасне кошеня, у притулок.
– Як ти взагалі посмів?
– Ну дивися, Катерина, як народила другу дитину, то місця взагалі для нас не було. Ну і я просив, що то хороший пансіонат. Мама не була проти.
Я одразу зібралася та поїхала до мами. То не пансіонат, а просто якийсь гуртожиток. Кімнати старі, є пліснява, ліжка та меблі хитаються, де-не-де вже і таргани повзають. Що медсестри. що інший персонал дуже хамовитий.
– Мамусю, ну чому ти мені нічого не сказала?
– Донечко, тут добре, чесно. І чого я буду заважати Роману та Каті?
Я кинулася мамі в ноги і почала плакати. Одразу написала заяву, що забираю маму під свою опіку. Але після пансіонату одразу поїхала ще до знайомого адвоката
– Слухай, хочу над мамою опіку оформити. І ще поділити квартиру. Хай братик виплатить мені половину від двушки.
На щастя, одна родичка пустила нас з мамою до себе пожити. Поки я ще в Україні, триває суд. Брат аж оскаженів від люті, коли почув, що я написала на нього заяву. Телефонував, погрожував, залякував. Але я не заберу заяву. То буде йому солодка постав за те, що маму в пансіонат відправив.
Чекаю, поки закінчиться суд, заберу маму до себе в Німеччину. Бо ніхто, крім мене, про неї не подбає. А брат…Хай вже вдавиться тою квартирою. Але то вже чуда для мене людина.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!