Моя донька у гонитві за грошима втратила чоловіка. Зараз сидить та нарікає, що Михайло такий поганий. Але я так хочу підійти і сказати “Ніно, так це ти винна у розлученні”.
Певно, ви подумаєте, що я погана мати, раз не підтримую доньку. Тому прошу зараз не писати погані коментарі, а прочитати цю історію. Може, хтось навіть щось добре порадить. Бо я сама не знаю, що робити.
Отож, моя донечка Антоніна вийшла заміж у 19 років. Зять хороший чоловік, родом з сусіднього села. Михайло мав золоті руки – батьками допомагав на городі та в полі, займався в селі будовою та ще їздив працювати на завод. А тоді йому було тільки 20 років! Та в нас деякі чоловіки на селі в 40 так не гарують, як Михайло.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми зі сватами вирішила дати гроші молодятам, аби купили собі ділянку та будували власну хату. Бо, знаєте, кожна родина має триматися купки, але жити окремо за своїми правилами.
Михайло одразу почав купувати будматеріали, з майстрами клав бетон, вибирав меблі. Однак, гроші дуже швидко закінчилися, а стіни навіть не встигли звести. Тоді зять вирішив поїхати на заробітки у Німеччину:
– Я декілька місяців попрацюю, назбираю гроші та все вкладу в ремонт.
Ніна спершу жалілася, що їй важко без чоловіка жити, що вона дуже сумує за Михайлом. Але коли отримала від нього передачку та гроші, то одразу змінилася, зовсім інша людина:
– Ти цього разу мені тільки 500 євро передав. А обіцяв більше.
– Ну затримали зарплату, директор в кінці місяця решту додасть.
– А за що я маю нам диван купити? Ми вже давним-давно мали ремонт закінчити.
Діти планували збудувати будиночок на 1 поверх, без зайвого пафосу та понтів. Однак, моя Нінка відчула цей запах грошей та передумала. І тоді сказала, що зроблять будинок на 2 поверхи з великою терасою, окремо добудують ще літню кухню та поставлять альтанку з мангалом.
І ремонт був неабиякий, а дизайнерський. На кожному поверсі душові кабінки та ванна з біде, мармурова плитка, підігрів підлоги, посудомийка, робот-пилосос. Навіть їздили в сусіднє село просити майстра, аби такі спеціальні сходи зробив з кованими вставками. Ну і найголовніше – купили 4 телевізори у спальні та кухню.
Одна пральна машинка коштувала майже 70 тисяч гривень! Хоча я пропонувала доньці обирати щось дешевше, є ж хороші варіанти.
– Мамо, оця дешева розвалюха за пару місяців зламається. Краще купити одне дороге, але на роки.
– Доню, ну але ти поки сама живеш. Хіба так важко помити руками посуд?
– Так, важко!
Тільки 5 місяців Михайло пожив спокійно в будинку. А потім Ніна ощасливила його новиною про вагітність:
– Ну що, коли поїдеш на заробітки?
– Тобто? Я лиш недавно повернувся…
– Ага, ти хочеш за свою нещасну зарплату майстра нашу дитину виховувати? Ти розумієш, що не це гроші, а якісь копійки!
Ну і довелося Міші знову збирати валізу та їхати в Німеччину. Всі 9 місяців він трудився, як конячка в полі, працював водієм фури, їздив по Європі постійно, навіть вночі сидів за кермом. Зате моя Ніна готувалася стати мамою. Купила багато одягу, іграшок та дорогу колиску за пару тисяч гривень.
– І воно того вартувало? Сусідка пропонувала свою безкоштовно віддати за шоколадку.
– Ага, дякую, не хочу, аби моя дитина їздила в такому дранті.Поки Міша працює закордоном, то треба купувати все найкраще.
Михайло приїздив тільки двічі на рік – на Різдво та Великдень. І то, тиждень погостює, і Нінка знову жене його на заробітки. Щоб ви розуміли, сина Михайло побачив тільки через 3 тижні після народження. Навіть коли внучок Матвійко підріс, то Ніна не поспішала сама роботу шукати:
– Доцю, так он дивися, вакансія адміністратора. Зарплата нормальна.
– Ця? Та Міша в рази більше у Німеччині заробить на фурі. Я за ці копійки не збираюся працювати.
Мені було щиро шкода зятя. Так працює, рідного сина не бачить. А Нінці все мало. У мене вже складалося враження, що чоловік потрібен для того, аби гроші заробити і все. Вона ніколи не чекала Михайла в гості, навпаки – щоразу нарікала, аби повертався на роботу.
А коли почалася війна, то Ніна взагалі заборонила йому повертатися в Україну. Мовляв, йог потім ніхто на кордоні не пропустить. І з січня 2022 року зять не приїздив.
Чуло моє серце, що рано чи пізно Михайло кине мою Нінку. Так і сталося, 24 грудня зателефонував у Скайп:
– Мене не буде.
– Ну я знаю, кордони закриті.
– Ні, ти мене не зрозуміла. Я сюди не повернуся більше.
– Та не вертайся, поки війна не закінчиться.
– Ніно, я хочу з тобою розлучитися. Тепер ти мене розумієш?
– Тобто? А як же я? Як наш син?
– Я буду платити аліменти на Матвія та передаватиму продукти чи одяг. Але з тобою хочу розлучитися.
Як виявилося, у Німеччині Михайло зустрів нову жінку. Я коли почула цю новину про розлучення, то видихнула з полегшенням. Нарешті Михайла хтось любитиме просто так, а не за гроші.
Тільки Ніна ходить та жаліється, який в неї чоловік поганий:
– То поки я тут ремонт робила та дитину виховувала, він закордоном у борделях розважався! За що мені таке лихо, Боже?!
Але, знаєте, ніхто з сусідів та родичів не вірить Нінці. Адже вони не сліпі та не дурні, бачили, яка ситуація в родині Михайла та Ніни. Добре, що він про сина не забуває та двічі на місяць передає посилки.
Може, хоча б зараз моя донька за розум візьметься?…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!