Моя свекруха має дурну звичку – ходити до нас на вечерю. Спершу от я нічого не мала проти, хай заходить, заодно з онуком поняньчиться.
Однак, така “гостина” вже перейшла всі межі адекватного ставлення.
Зараз я у декреті, синочку Матвійку 6 місяців. В нього ріжуться зубки, відповідно, це постійна температура, крики, плачі, істерики. Чоловік спеціально вночі йде спати в іншу кімнату, аби малий йому не заважав.
А свекруха, Антоніна Степанівна, працює на ринку продавцем. І той базарчик буквально через 3 будинки від нашого району. Тому вона часто заходила до нас у гості після роботи. Брала Матвійка на прогулянку чи гралася в кімнаті. Я за той час встигала приготувати вечерю, розвісити одяг після прання, помити посуд. Ну такі, дрібні хатні справи.
І тому так повелося, що ми почали вечеряти всі разом за столом. Ну бо свекруха, по суті, допомогла мені з дитиною. Та і чого буде потім ввечері їхати додому, коли тут все готово?
Пані Антоніна часто хвалила мої страви, дякувала. Однак, потім її щось “переклинило” в іншу сторону. Чесно, не знаю, як ще описати поведінку свекрухи.
Тиждень тому вона до мене зателефонувала:
– Я вже вийшла з роботи. Але ти мені приготуй окремо котлети з макаронами. І салат з помідорів зроби.
– Але я вже зробила суп з фрикадельками.
– Ну тобі важко чи що? Ті котлети та макарони не треба довго готувати. Давай, я через 5 хвилин буду.
Ну я приготувала свекрусі окремо страву. Але вона постійно говорила під руку, пліткувала про інших продавців та покупців. Навіть коли Матвій почав плакати у колисці, то вона не закрила рота. Довелося мені заспокоювати сина.
Наступного дня історія повторилася – свекруха захотіла окремо плов з відбивними. І я бігла в магазин, аби купити рис та свіже м’ясо. Добре, що чоловік залишив гроші.
Здавалося, що свекруха трохи оборзіла. Щовечора диктувала список страв, наче в ресторані. У нас був певний бюджет на продукти. Але почали витрачати ще більше через примхи пані Антоніни. То вона хоче салат з оливками, тунець, запечену курку.
І з Матвієм вона перестала так гратися. Тільки прийде, сяде на диван та почне дивитися телевізор. Або розповідає плітки про людей, яких я навіть не знаю.
2 дні тому пані Антоніна знову прийшла на вечерю. Я навмисне проігнорувала її прохання-вимогу приготувати голубці. Тоді в меню була звичайна гречка, салатик з помідорів та тюфтельки.
– Ой, а то що таке? Нащо ти дала мені пісну гречку?
– Візьміть собі ще салатику.
– Але ж я хотіла голубці.
– У мене не ні часу, ні капусти. Чим вам гречка не подобається?
– Бо я хотіла голубці.
Словом, свекруха показово образилася, не хотіла з нами вечеряти. Тільки встала з-за столу та голосно грюкнула дверима. Але я тільки спокійно видихнула.
Однак, на цьому проблеми не закінчилися. Чоловік думає, що це я винна та вимагає, аби я перша пішла на примирення:
– Невже це так важко приготувати те, що хоче моя мама?
– Дійсно, я тут вам кухар чи що? Думаєш, що мені тут легко?
– Я не хочу з тобою виясняти стосунки. Але ти повинна попросити вибачення. Все, більше я про це не хочу нічого чути.
От що мені робити далі? Може, варто дійсно дослухатися до вказівки чоловіка?
На Вашу думку, хто не правий у цій ситуації – молода невістка чи свекруха?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!